У вогні плавильника.Золото

Можете вважати це компромiсом, на який я пiшов, аби вберегти мiй нарiд. Ви можете й надалi залишатись упертюхом i стояти на своему, а можете також пiти на компромiс. Заради збереження русинiв i миру на наших землях, – Рутський випалив це i зробив довгу паузу, вдивляючись в обличчя Іова. Той зчепив долонi, схилив голову i не виявляв жодного бажання переривати тираду гостя. – Я приiхав до вас iз пропозицiею – створити едину церкву.

– Пiд Папою? – нарештi вичавив iз себе Борецький.

– Нi, чому ж? Давайте обговоримо це.

Іов вперто мовчав. Рутський зрозумiв, що бiльшого вiн сьогоднi не досягне, i пiдвiвся.

– Подумайте про моi слова. І дайте менi знати, якщо зацiкавитесь цiею iдеею.

Унiйний митрополит Іосиф Рутський попрямував на вихiд. Худорлява постать сивого панотця вiддалялась у бiк брами. Довколишнiй люд проводжав його недобрими поглядами, перешiптуваннями та навiть улюлюканням, яке линуло з найвiддаленiших студейських лав. А Рутський радiв, вiн щиро усмiхався, його серце повеселiшало, бо вiн нарештi згадав слова тоi набридливоi пiсеньки:

Уже геть тi Запороги

Конець нашоi дороги.

Тут козаки

Все юнаки:

Здобувають,

Пропивають,

Що мають,

Програють.[2 - Пiсня Козака Плахти, адаптацiя Івана Франка.]

Роздiл VIII

Мiсто розбудовувалось. Майбутнi храми здалеку видавались мурашниками – так багато було на них мулярiв, постатi iхнi чорнiли на тлi кам’яних стiн, порожнечами видавались вiкна, ще не зашкленi барвистими вiтражами.

На дорогах пiднiмали куряву вози, навантаженi нетесаними брилами або рiчковим пiском. Брички з майбутнiми володарями кам’яниць проносились швидко, немов власники iхнi не бажали анi на мить затримуватись на надмiрно галасливих вулицях.

Пилюка застрягала у горлi, припорошувала волосся й обличчя, i вiд того перебування тут було нестерпним. Урсула пiднесла до носа змочену трояндовою водою хустку i затулила кулiсками вiкно дормезу.

– Ось, моя панi, це новi вулицi Замостя, – промовив молодий Томаш i усмiхнувся лиш кутиками губ.

Вiн вочевидь пишався цим мiстом i, звiсно, собою.

– Я бачу, що тут дуже велелюдно, Томаше. – Урсула струсила з грудей пил. Їй здавалось, що вона вже з голови до нiг припорошена ним.

– Бо мiсто розбудовуеться, i швидко. – Самовпевнений молодик тепер вже широко всмiхався, не приховуючи бiлi рiвнi зуби.

Карета залишила вулицi з новобудовами i рушила у бiк замку Займойських.