У вогні плавильника.Золото

Братiя у чорних рясах вишикувалась у кiлька лав, хор завiв псалми, а митрополичi охоронцi кинулись вiдкривати дверцята карети. Іоасаф дiстав хустку з кишенi i витер спiтнiле чоло. Тим часом худорлявий митрополит iз довгим сивим волоссям прудко вискочив iз карети та набирав швидкостi у напрямку огрядного iгумена.

– Христос вокрес! Весна, отче, весна! – Рутський говорив рвучко, гучно, усмiхався широко i розкривав обiйми.

– Воiстину! Ваша святосте, тепло прийшло неочiкувано, – промовляв Іосаф, ховаючи хустку i одночасно христосуючись iз митрополитом.

Рутський вiдмовився вiд вiтальноi промови перед братiею i поспiшив iз владикою у покоi. Вiн приiхав до Киева через важливу справу. Сам вирiшив простежити за розслiдуванням вбивства намiсника – Антонiя Грековича. Де це бачено, митрополичого представника вбито, та ще й з такою жорстокiстю!

У своiй келii Іоасаф запропонував Рутському найкраще крiсло – дерев’яне з високою спинкою. Запопадливо вiдкинувши з нього подушку – бо добре знав Биховський, митрополит усюди пiдкреслюе, що не шануе усього, що тiшить тiлесне, навпаки, голова унiйноi церкви живе в аскезi i змушуе до цього решту отцiв.

Це було вiдомо побожному люду, щоправда Іоасаф знав за власним досвiдом – не все е iстиною, що виноситься на загал.

– У вас тут… – Йосиф обвiв прискiпливим поглядом келiю iгумена, через що серце того на мить завмерло, – тут непогано. Ви тут вiдпочиваете? – Рутський кинув погляд на широку лаву, де Биховський справдi час вiд часу спав удень.

– Нi, ваша святiсть. Тут ми лише приймаемо гостей. У мене своя келiя, крихiтна, така, що й двом людям розвернутись у нiй важко, – виправдовувався iгумен, ще раз обвiвши уважним взором покоi – чи не було ще чогось, до чого мiг причепитися митрополит.

– Це добре, брате, добре. У цей свiт ми прийшли не заради живота нашого, а заради порятунку душi.

Іоасаф слухняно схилив голову i дiстав з кишенi чотки.

Рутський вказав на сусiднiй, менш зручний стiлець, Биховський радо вмостився на його краю i принишк, очiкуючи початку розмови.

– Брате Іоасафе, я приiхав до Киева, аби самому в усьому розiбратися.

– Це жахлива iсторiя, ваша святосте, – погодився Биховський i став хреститись. – Хай Господь прийме до себе душу отця Антонiя.

– Кажуть, в день, коли вiн зник, то навiть не з’явився на ранкову службу?

Іоасаф схвально кивнув.