У вогні плавильника.Золото

– Кажуть, i вас, отче Іоасафе, теж не було на нiй?

Биховський втупився незмигненним поглядом у митрополита i майнув рукою до свого охоронця, який стояв на порозi:

– Я саме отримав послання вiд вас, ваша святосте. І повернувся до келii його прочитати. Мiй ротмiстр може це пiдтвердити. – Биховський суворо зирнув на охоронця, аби той не тягнув, i негайно пiдтвердив його слова.

– У той день, коли зник отець Антонiй, грамоту доставили пiд час служби, i я наважився сказати про це отцю Іоасафу, – вiдтарабанив командир у сiрому доломанi, припавши на колiно перед митрополитом.

Рутський благословив охоронця i дав знак, що той може бути вiльним. Щойно дверi зачинились, гiсть розслабився, обперся на спинку стiльця i закинув ногу на колiно:

– Я бачу, охорони у вас багато.

– А що вдiеш, ваша святосте. Час i мiсце таке, ви ж самi бачите… – Биховський розвiв руками. – Нам тут у Киевi важко, але з Божою помiччю ми все здолаемо.

– Так, iнодi я думаю, що це добре, що його святiсть Іпатiй Потiй спочив ранiше.

Якби вiн знав, що його учень, отець Антонiй, так завершив своi днi у святому для всiх нас градi – його б серце не витримало такого горя, – зiтхнув митрополит. – Хай iхнi душi спочивають в Бозi.

Іоасаф перехрестився i замислився, як саме вiдвести вiд себе пiдозри. Мовчанка затягнулась, i Биховський нарештi вичавив:

– Я досi втямити не можу – як так сталось.

– Ну, у Грековича був жорсткий норов… – митрополит знов пильно подивився на iгумена.

– Норов був, але без його променистоi вдачi вiн не змiг би приборкувати тих православних, якi вiдкрито виступають в Киевi проти нас.

 – Биховський нарештi вiдчув себе впевненiше i втупився малими темними очиськами у Рутського.

– Ви про козакiв? Кажуть, у нього з ними були якiсь суперечки.

– Кажуть, i не лише теологiчнi. Але то самi плiтки, ваша святосте. – Ігумен вiдвiв погляд на iкону Божоi матерi.

– Що саме ви маете на увазi, брате Іоасафе?

– Подейкують, що отець Антонiй позичив велику суму грошей в одного зi шляхтичiв i не вiддав, а пан про борг не забув i найняв козакiв.

Але то все лише пересуди, якими гомонять торговки на Подолi.

Рутський замислився i замовк. Іоасаф цим скористався i вийшов на хвилину з кiмнати, а повернувся вже з двома високими горнятками, якi поставив на старий, порепаний стiл. Митрополит здивовано повiв бровою.

– Ми тут з братiею довго думали, чим вас пригостити. Так щоб й Бога не гнiвити. І вирiшили ось цим.