Воля Ізабелли

З рукава вона дiстала батистову хустинку.

– А що було в листi? Мабуть, вiн був важливий?

– Та нi, звичайний лист вiд батька. Нiчого особливого.

– І невже при посланцевi бiльше нiчого не було? – нiяк не вгамовувався панотець.

– Нi.

– Ви гарно подивились? Може, якась коштовна рiч була в нього?

– Та нi, панотче, звiдки у такого юнака щось цiнне може бути?

– Так, справдi. Такий молодий i така страшна смерть. Бiдолашний.

Священик зiтхнув. Карета пiд’iхала до його парафii. Конi стали.

Дверi вiдчинив чернець у чорнiй, пiдперезанiй паском сутанi з насунутим на голову капюшоном, й схилившись застиг бiля екiпажу. Ксьондз довго прощався з Любомирською, прочитав молитву, поблагословив княгиню й нарештi вийшов з карети. Конi рушили, ридван погойдувався на вщент розмитiй весняним дощем дорозi, а чернець так i лишився стояти непорушно.

Роздiл III

Легка хмаринка пари пiднялась над холодним iталiйським золотавим мармуром. Туманом розвiялась над фрескою з лiтнiм пейзажем у витонченому затишному альковi i розчинилась пiд ламбрекеном, що звисав зi стелi у ваннiй кiмнатi палацу Вiлянув.

Служки поспiшали наповнити князiвську ванну гарячою водою – вона швидко холола в мармурових покоях. На вiкнах зали пара лишала тьмянi слiди, по стiнах iз зеленого каменю вона слiзьми стiкала додолу на крижану i слизьку пiдлогу у виглядi шахiвницi. Ізабелла в домашньому платтi сидiла на золотавiй канапцi, яку, наче трон, увiнчував балдахiн пишно оздоблений жовтим оксамитом. Поки у двох метрах вiд княгинi слуги поспiхом готували ванну, княгиня ласувала вранiшнiм чаем та льодяниками монпансье, якi нещодавно iй привезли iз самого Парижа. Ізабелла давно вже хотiла спробувати на смак розрекламовану у Варшавi рiзнокольорову французьку карамель. У порцеляновiй креманцi солодкi камiнцi виблискували наче дорогоцiнний скарб. І невiдомо, що спершу зацiкавило в них Ізабеллу – смак чи назва. Солодощi з iм’ям неперевершеноi iнтриганки та жiнки-полiтика минулого столiття Анни де Монпансье – принцеси королiвськоi кровi, кузини Короля-Сонця Людовiка XIV. Пiсля невдалоi спроби одружити на собi монарха мадмуазель Монпансье стала ворогом короля, долучилась до Фронди на чолi з герцогом Конде, керувала армiею i навiть особисто брала участь у бойових дiях. Утiм, згодом доля вiд принцеси вiдцуралась – i врештi все, що лишилось вiд ii яскравого життя – солодкi карамельнi камiнцi.