Воля Ізабелли

Але Ізабелла Любомирська – мати iз холодним серцем. Не волiла вона бачити своiх дiтей i спiлкування з ними обмежувала, як могла. Проте так само чинили й бiльшiсть панн ii стану. До того ж, i з чоловiком своiм княгиня тепер бачилась зрiдка i за це була насправдi дуже вдячна долi.

Ізабелла йшла коридором, в якому висiли картини та стояли погруддя вiдомих Любомирських. Була б ii воля – очистила б цей прохiд вiд старого мотлоху! Але ж чоловiк напевно б через це безмежно лютував, а можливо, й осмiлився руку пiдняти.

Тож хай лишаються тут, пестять його самовдолену душу. В своiх покоях княгиня пройшла в дзеркальний кабiнет. Тут було багато сонячного свiтла, що вiдбивалось у посрiбненому склi люстер на стiнах кiмнати. Тож щойно княгиня увiйшла, служка заходилась запинати гардини. Ізабелла заборонила це робити – най буде сонце. В кабiнетi на круглому столi стояв другий снiданок – iла княгиня у Ланцутi завжди окремо. Винятки робила лише пiд час вiзитiв гостей…

Ізабелла досi не торкнулась до печеноi кракiвськоi кашi з родзинками, хоч сидiла за столом у дзеркальному кабiнетi вже пiвгодини.

Про це ii сповiстив годинник, що продзеленькотiв з консолi. Княгиня дивилась у залите сонцем вiкно i згадувала своi 16 рокiв. Тодi ii батько в присутностi усiеi рiднi проголосив, що обрав доньцi чоловiка. Ім’я Станiслава Любомирського, звiсно, вона вже чула, й була з ним знайома, той часто заходив у гостi до Чарторийських. Але батьковому рiшенню Ізабелла не зрадiла, воно ii збентежило. Все ж таки вона сподiвалась, що батько вибере iй за чоловiка Станiслава… Понятовського. Ще бiльше того вечора була здивована мати Ізабелли – Софiя, вроджена Сенявська. Ця сильна красива жiнка сучасних, вiльних поглядiв ще довго намагалась переконати свого чоловiка змiнити рiшення. Та не заради доньки старалась Софiя Сенявська, а заради себе. Чутки ширились Варшавою, що молодий Станiслав Любомирський був коханцем дружини князя Чарторийського. Напевне, це знав батько Ізабелли i саме тому вигадав своiй дружинi таку тяжку кару. Та ще бiльшим покаранням став цей шлюб для його улюбленицi Ізабелли. Мати не пережила сiмейноi драми, вiдцуралась доньки й обмежила з нею свое спiлкування. А чоловiк молодоi княгинi нерiдко вгадував в Ізабеллi материнi риси i наодинцi не соромився це пiдкреслювати. Тож першi 10 рокiв шлюбу здавались Ізабеллi гiршими за рабський труд на галерах.