Воля Ізабелли

Вiн здригнувся i театрально накинув на плечi, вочевидь, жiночий палантин. – Хоча у Варшавi також не лiто.

– О, Джакомо, припинiть. Свiже повiтря корисне для здоров’я – це довели провiднi ученi! – Власницi мiзинчика розмова видавалась надзвичайно кумедною.

– Ви мене заморозите, ясновельможна княгине. Хоча краще це будете ви, а не ота нiмкеня, Катерина, – чоловiк пiдiгрував своiй вiзавi.

– То що там ота росiйська цариця? Дiйсно така гарна, як розповiдають у наших салонах?

– Та нi, iй годi зрiвнятись iз будь-якою варшав’янкою.

– Те, що ви знавець i жiночий серцеiд – це знае вся Європа. Та кажете так, бо, мабуть, не згодились до двору царицi Катерини, – жiнка пiдняла келих, чоловiк зробив те саме.

– У вас просто чудове угорське вино. Як i завжди у Чарторийських. До речi, ясновельможна моя панi, у вас кмiтливий розум, i ви могли б бути прекрасним полiтиком. І в такому разi я б навiть погодився стати вашим компаньйоном.

Жiнка гучно розсмiялась.

– Пане Казанова, компаньйоном у чому?! Ваша слава йде попереду вас, i вся Європа знае, що ви насамперед шпигун! – Джакомо Казанова зробив вигляд, що не зрозумiв останнього слова.

Тож жiнка повторила:

– La Spia![1 - Шпигун (iт.).]

На обличчi чоловiка з’явилася посмiшка:

– А ви, моя яновельможна княгине, могли би стати прекрасною шпигункою!

Запанувала напружена тиша, та за мить кiмната осяялась дзвiнким смiхом, що луною пронiсся по всiх розкiшних кiмнатах палацу Вiлянув.

* * *

Інодi наша пам’ять недоречно виштовхуе на поверхню захованi глибоко в сердечний мул важкi спомини.

От i цього разу Ізабелла на мить опинилась у квiтнi 1766 року, в час, коли за посмiшками та веселощами iй довелось приховувати важку, надзвичайну, просто звiрину тугу. Аби не думати про це, Ізабела вдарила себе по зап’ястку згорнутим вiялом i присунулась ближче до вiкна. Карета мчала, пiдстрибуючи на брукiвцi. Була вже майже нiч. На варшавських вулицях панувала тиша.

Ізабелла дивилась на мiсяць – тепло-жовтавий, повний, що пiднявся над мiстом.

Вiн то ховався за гострими дахами будинкiв i високими деревами, то виринав i знову своiм яскравим кругляком променив нiчне небо. Жiнцi здалось, що на тому мiсяцi – хтось, можливо, така сама, як вона, теж милуеться нiчним небом. І на iнших планетах i в iнших свiтах у цю саму мить такi ж карети, мчать запилюченими дорогами, керманичi iх поспiшають i пришвидшують коней, а подорожнi вдивляються у примарнi нiчнi краевиди.