Воля Ізабелли

Жiнка замрiявшись заплющила очi, дорога ii заколисувала, так що вона вже майже заснула. Нестямилась, як ридван зупинився. Вiзниця з кимось перегукнувся, конi рушили знову. Ще кiлька хвилин – i нова зупинка. Нарештi кучер зiстрибнув з передка, зробив кiлька крокiв i вiдчинив дверцята. З темряви виринули заслiплюючим полум’ям смолоскипи. Ізабелла насунула на голову капюшон плаща i рушила за служкою в червонiй лiвреi.

Їi карету спрямували на боковий вхiд до королiвського палацу, i це ii засмутило. «Станiслав боiться розголосу.

Знов буде казати, що дбае про мене i мою репутацiю», – промайнуло в думках. Сходи, переходи, знову сходи. Цей палац величезний. У ньому не лише королiвськi апартаменти, а й кабiнети уряду. З ранку й до вечора сюди сунуть парламентарi. Й так уже вийшло, що всi законотворцi Польщi зiбранi пiд цим одним шпилястим дахом. Мабуть, щоби монархи Речi Посполитоi нiколи не розслаблялися i завжди пам’ятали: iхнiй вiк у Польщi короткий, а свiй трон навряд чи вони передадуть у спадок. Король Речi Посполитiй – посада врештi виборна.

Ізабеллу провели ледь освiтленим коридором, у великi вiкна зазирав повнолиций мiсяць. Їй здавалось, що з нього, згори, хтось все ще стежить за нею i лукаво усмiхаеться, спостерiгаючи, як маленька жiнка, наче крадiйка й розбiйниця, йде до королiвських покоiв. Червона лiврея попереду спинилась, розвернулася, вклонилась, вiдкривши масивнi дверi. Свiтло з опочивальнi затягло Ізабеллу, як лiхтар – метелика. У легкому реверансi жiнка застигла при входi.

Очi не пiдiймала, а позирала собi пiд ноги – роздивляючись вiзерунки дерев’яного паркету.

– Моя люба, я дуже радий вас бачити! – з цими словами ii руки торкнулась тепла долоня високого чоловiка, одягненого у сорочку з пишними рукавами i в зелений домашнiй камзол.

Жiнцi була знайома кожна риса обличчя цього пана. Кожен рух, кожна мiмiчна зморшка довкола губ, кожна рисочка на чолi й навiть ледь помiтний крихiтний шрам на пiдборiддi. О, це була цiла дитяча пригода! Вони крали яблука з садiв iхньоi бабусi! Тобто робили вигляд, що крали – адже тi яблука, яблунi, сади, палаци i все, що було в них, належало тiльки iм, Беллi та Славку.

– Вас, напевне, провели боковим входом. Центральний я наказав зачинити. Бо запланував оновити цю стару халупу. І в мене грандiознi плани!

Його величнiсть був у гарному гуморi. Вiн схопив Ізабеллу за руку i пiдвiв до столу, на якому були розкладенi плани реконструкцii палацу.