Моє життя та праця

При цьому цiлком байдуже, чи будуть фабрики, якi виготовляють окремi запчастини, належати одному i тому ж товариству або власнику, або рiзним особам, важливо, аби всi окремi фабрики дотримувалися в своiй методицi принципу продуктивностi. Якщо трапляеться нагода купити готовi запчастини такоi ж якостi, як ми виробляемо самi, й якщо цiна помiрна, то вважаемо за краще не виробляти таких, за винятком тих випадкiв, коли хочемо мати готовий запас пiд рукою. Частково корисно, якщо фабрики, якi виготовляють окремi запчастини, належать рiзним власникам.

Моi дослiди схилялися головним чином до зменшення маси. Щодо ролi маси iснують найбезглуздiшi iдеi. Невiдомо, з якого дива ми звикли змiшувати поняття маси та сили. Гадаю, що в цьому виннi примiтивнi конструкцii старих часiв. Старовинний фургон, який перевозили воли, важив до 100 центнерiв. Його маса була така велика, що сила тяги виявлялася занадто малою. Щоб перекинути кiлькасот пудiв маси пасажирiв iз Нью-Йорку до Чикаго, залiзницi будують потяг, який важить десятки тисяч пудiв.

У результатi марна трата сили та неймовiрне марнування енергii на мiльйоннi суми. Малий коефiцiент корисноi дii залежить вiд неправильного спiввiдношення мiж масою та силою. Важкiсть корисна хiба в паровому казанi, але бiльше нiде.

Спроектований мною автомобiль був легший за всi попереднi. Я б зробив його ще легшим, якби зумiв, але в той час не мав вiдповiдного матерiалу. Пiзнiше менi таки вдалося збудувати легшу машину.

Першого року ми побудували «Модель A», випустивши в продаж шасi за 850 доларiв i кузови за 100 доларiв.

Ця машина забезпечувалася двоцилiндровим двигуном у 8 к. с. i ланцюговою передачею. Ємнiсть баку була 20 лiтрiв. Упродовж першого року продали 1708 автомобiлiв, що свiдчить про загальне визнання, заслужене ними.

Кожна з випущених тодi одиниць «Моделi A» мае свою iсторiю. Так, наприклад, збудований 1904 року № 420 придбав полковник Кольер iз Калiфорнii. Поiздивши кiлька рокiв, вiн його продав i купив собi новий «форд», а 420-й переходив iз рук у руки, поки не став власнiстю такого собi Едмунда Джейкобса, який живе в Рамонi серед високих гiр.

Джейкобс експлуатував машину впродовж кiлькох рокiв для найважчоi роботи, вiдтак купив новий «форд», а старий продав. 1915 року автомобiль потрапив у власнiсть такого собi Кантелло, який зняв двигун i пристосував його до водяноi помпи, а до шасi прилаштував голоблi, вiдтак нинi двигун сумлiнно помпуе воду, а шасi, в яке впрягаеться мул, замiнюе селянську пiдводу.