Жанна батальйонерка

Вiн навiть не уявляв, що його могли так швидко вислiдити. Правда, вiн уже кiлька днiв помiчав, що за ним стежать якiсь невiдомi особи, але щоб так швидко наступила розв’язка, вiн не сподiвався.

Лише кiлька тижнiв, як його виключили, як непевний елемент, з Полiтехнiчного iнституту й передали його справу до вiйськового вiддiлу.

На фронт, на фронт, як добре консервоване м’ясо! Пiд нiмецькi гармати, як лагоминку для шанцевих паразитiв!.. Шинелю на плечi, рушницю в руки, раз-два, вперед, вперед, хоробрий вояче, оборонче великоi батькiвщини!

Але з ким вiн буде воювати? З такими ж украiнцями, як i вiн, з галичанами, що iх, як бидло, погнала на фронти австрiйська офiцерня, або з нiмцями, такими ж студентами, селянами, iнтелiгентами, як i вiн, до яких вiн не мав нiяких поганих намiрiв?.

. Кого вiн буде обороняти?.. Велику батькiвщину Росiю? Цього городовика?.. Цього фiлера?.. Своiх професорiв, що виставили його з Інституту?.. Увесь цей росiйський i продажний зброд, що вiд нього вiн мрiяв звiльнити Украiну?. .

Нi, вiн краще переховаеться десь у сховищах мiста i, як непомiтна миша, допоможе руйнувати цю прогнилу Росiйську iмперiю, це глиняне опудало, що його пiдтримують городовики й жандармерiя.

У першу чергу треба було перекинути вусатого яничара, що пiдтримував росiйськi колонiзаторськi тенденцii, що скрiзь за всяку цiну, за наймiзернiше тепленьке мiсцечко готовий був вiрою i правдою служити Росii, пiдтримувати кабалу, а тодi вже можна було б розрахуватись i з iншими.

Пiсля викидки з Інституту Бойко сховався й вирiшив на фронт не йти.

Хай його папери б’ються за нього на фронтi або мандрують по канцелярiях вiйськових вiддiлiв та жандармських управлiнь.

Переховуватися Бойковi пощастило кiлька тижнiв, поки скрипуча гарба бюрократизму не знайшла десь його паперiв i не почала дошукуватись власника iх.

«От тепер i маеш, – подумав Бойко, крокуючи за фiлером. – Сховався. Не треба було замислюватись, погана звичка. Коли б вiн не замислився, то напевне помiтив би цього добродiя в кашкетi…»

Бойковi стало соромно i злiсно, що вiн так безглуздо попався.

Треба було бути ще кiлька тижнiв надто обережним, поки вiн сам i його папери не загубились би в цiй вiйськовiй кашi, в цiй колотнечi й спекуляцii в тилу. Тодi б вiн вийшов зi свого сховища й почав би пiдкоп, щоб потiм набити його динамiтом.

Фiлер, що йшов трохи позаду Бойка, спинився i став скручувати з тютюну цигарку. Поки той проробляв цю нескладну манiпуляцiю, Бойко дiстав цигарку й запалив.