Жанна батальйонерка

Вiн справив на неi дуже добре вражiння, iй сподобалась його голова, що мала мужнiй вигляд, i його обличчя, що мало трохи неправильнi риси й цим ставало оригiнальнiше й цiкавiше за обличчя визнаних красунiв. В ньому не було звичайноi солодкости, а, навпаки, трохи неправильний нiс робив обличчя Бойка, на перший погляд, суворим. Коли ж вiн посмiхався, суворiсть злiтала й обличчя робилось напрочуд симпатичне.

– Ви на одному курсi з Муславським? – спитала Жанна в Бойка, щоб розпочати розмову.

– Нi, я був у Полiтехнiчному Інститутi! – признався Бойко.

 – Юрiй, мабуть, хвилювався, коли рекомендував мене…

– Цього можна було чекати вiд нього, вiн часто жартуе, навiть коли не слiд. Ви вже кiнчили?..

– На жаль, нi! Я… Бачите мене!.. – не договорив Бойко й подивився просто в очi Жанни.

Вiн помiтив, що ii очi були темно-сiрi, але з першого погляду вони здавалися чорними, як туш. Це порiвняння йому одразу спало на думку, але потiм вiн одкинув його. Чорнiсть i блискучiсть очей були остiльки своерiднi, що iх нi з чим не можна було порiвняти.

Бойко побачив в очах Жанни запитання й разом з ним симпатiю до себе.

– Розкажiть! – попросила Жанна, помiтивши вагання Бойка. – Сподiваюсь, що це не секрет?..

– Це не секрет! Не секрет навiть од полiцii. Але я не сказав одразу тому, щоб не пiдвести Муславського. Вiн дозволяе собi запрошувати до вас гостей, що можливо дуже небажанi.

– Навпаки! – перебила його Жанна. – Я дуже сердита на Муславського, що вiн не познайомив нас ранiш.

– Ви зараз побачите, що вiн добре робив, коли не знайомив нас, i зробив дуже погано, коли без вашого вiдома, тим бiльше, не поiнформувавши вас про мене, запросив мене сюди.

Мене викинули з Інституту, як непевний, революцiйний елемент. Буду навiть одвертiшим, мене допiру переслiдували фiлери! Один з них навiть заарештував мене, але я втiк. До вас я не мав намiру йти i потрапив цiлком випадково, щоб просто на якусь годину переховатися вiд них.

Жанна уважно вислухала Бойка i iй в очах промайнув огник зацiкавлення.

Вона ще ранiш вiдчувала, що в цiй людинi криеться схована енергiя й вiдповiднi вчинки. В ii очах Бойко виростав у героя й вона несамохiть вiдчула дивну приемнiсть од того, що сидiла коло нього.

Бойко на хвильку змовк, бачучи, що Жанна мовчить i так уважно дивиться на нього. Цю уважнiсть вiн розшифрував неправильно, гадаючи, що Жаннi стала неприемна його присутнiсть. Присутнiсть вигнанця з порядного кола людей, що до них Бойко завжди ставився призирливо.