Жанна батальйонерка

– Тепер, коли вам неприемна моя присутнiсть, я можу пiти! Можливо, що шпики вже остаточно втратили мiй слiд. Вибачте, дуже прошу за цю неприемнiсть!

В цих словах Бойко хтiв висловити свое ставлення до цього кола й щиро вибачитись перед господаркою, що ii симпатiя вплинула на нього. Жанна деякий час мовчала й на ii обличчi промайнула тiнь легкоi образи.

– Ви мене образили! – тихо вiдповiла Жанна. – Але не тим… Ви мене образили своiми останнiми словами. Коли вам у мене нецiкаво… Коли ви не цiкавитесь… Нi! – зворухнулась Жанна.

 – Ображатись не слiд! Ображатися смiшно! Залишайтесь у нас, коли вам навiть нецiкаво, бо вас знову можуть заарештувати.

Бойковi стало неприемно за свою останню нетактовнiсть. Вiн зрозумiв, що в цiеi симпатичноi дiвчини е якийсь у головi заскок. На думку Бойка, вона мусила ввiчливо попросити його забратися геть, це цiлком личило б iй та ii оточенню, але ця дiвчина, очевидно, мала якусь оригiнальну iдею, що ii Бойко в думках назвав «заскоком». Вона цим одразу висувалася з свого оточення й Бойко несамохiть став iй симпатизувати.

Вiн пiддався зовнiшнiм чарам цiеi дiвчини, забувши, що вона може бути просто дуже лiберальною. Отже, гострота Бойкових висновкiв була притуплена об красу Жанни.

– Ви дуже добрi! – сказав вiн Жаннi. – Я не заслужив такого ставлення до себе. Я допiру сказав дуже нетактовну рiч. Вибачте менi, я помилявся. Ви дуже славна, дiвчина, Євгенiе Михайлiвно!..

– Ви надто швидко змiнили свiй погляд!..

– Нi, ви менi одразу сподобались! У вас дуже гарне й оригiнальне обличчя…

– Ви зовсiм не вмiете говорити комплiментiв, пане Бойко! Вони звучать у вас, як остаточний, суворий присуд.

Бойко поглянув на Жанну й ii кучеряве, бронзове волосся зовсiм полонило його. Це був дивний колiр, що сам собою мiг викликати захоплення. Додаючи до нього напрочуд симпатичне трошечки кирпате обличчя Жанни з ii посмiшкою, що зогрiвала й непереможньо вабила до себе, i Бойко мiг, не соромлячись, визнати, що будь-який комплiмент звучав би тут, як присуд.

– Євгенiе Михайлiвно, я дуже боюся, що справдi пiдведу вас! Менi краще вже пiти до iншого мiсця. Можливо, що мене вислiдили i до вас може завiтати полiцiя. Це буде для вас велика неприемнiсть.

– Не турбуйтесь, Стефане Борисовичу, ми вас визволимо, поручник Голуб’ятнiков мае там якiсь зв’язки. А для мене в цьому нiчого небезпечного нема, лише… – не договорила Жанна.

– Лише що? – спитав Бойко.

– Лише, – Жанна рiшуче хитнула головою, – шкода вас!..