Жанна батальйонерка

Жiнки з цим намистом на шиi мали б вигляд справжнiх богинь вiйни й пам’ятали б краще за чоловiкiв, що думають про них пiд час атаки. Жанно, я Вам, мабуть, подарую таке намисто з шрапнелiв.

От приблизно все, що я Вам можу написати. Менi дуже прикро, що на паперi не розкажеш усього, але й цього досить, щоб Ви зрозумiли, що я почуваю.

Жанно, пообiцяйте менi, що Ви нiкого не покохаете! Я вже мрiю про те, як ми з Вами в Петербурзi пiдемо ввечерi на Неву, або поiдемо на Стрiлку й дивитимемось на захiд сонця.

Хай надiйде швидше ця прекрасна хвилина.

До першоi несподiваноi кулi, що влучить в мое серце.

    Ваш С. Голуб’ятнiков».

Поручник Голуб’ятнiков прочитав листа, допив зi склянки коньяк i трохи замислився.

В кiмнатi, де вiн сидiв, було насмiчено i брудно. Бруднi, голi стiни були прикрашенi лише шаблею та револьвером поручника, що висiли на гвiздку. В кутку кiмнати стояло зiм’яте залiзне лiжко, а на стiльцях, що в безладдi стояли по кiмнатi, були порозкиданi рiзнi поручниковi речi.

Сам поручник сидiв за столом коло вiкна. Кiлька пляшок лежало в кутку пiд столом i ще недопита пляшка з коньяком стояла перед ним на столi. Шибки у вiкнi тихо деренчали вiд недалекоi канонади.

Поручник Голуб’ятнiков взяв чистий аркуш паперу й почав писати нового листа. У перервах вiн пив коньяк i тихо бурмотiв собi пiд нiс.

– Ну, панночко, невже Вам i цього буде замало!..

– Чорт вiзьми!..

– Я поскручую вашим коханцям голови!.

.

Зупинявся i знову писав, мiцно натискуючи хемiчним олiвцем на аркушик паперу.

За вiкном гомонiли солдати, пирхали конi й торохкотiли вози полкового штабу.

Частина полку вже виступила на передовi позицii в шанцi. Друга частина готувалася зробити це надвечiр i закiнчувала своi останнi справи.

Коли стемнiе, солдати знову пiдуть у шанцi пiсля короткого вiдпочинку й мiситимуть у них грязюку i брудний розталий снiг, мерзнучи вiд вогкости й ховаючись за бруствером од нiмецьких куль i набоiв.

І коли намiшають лемiшки з власноi крови, грязюки i брудного снiгу, тi, що залишаться живi, знову пiдуть вiдпочивати в зруйнованi будинки мiстечок або сiл.

Пiд час таких вiдпочинкiв поручник Голуб’ятнiков згадував своiх знайомих i мiж пияцтвом та службовими справами писав довгi листи. Вiн робив це з насолодою, черпаючи надхнення з пляшки вина або коньяку.