Жанна батальйонерка

Сутiнок упав на снiг i снiг посинiв, як слива. Перехожих на вулицi було небагато.

А ось подалi й будинок. Бойко навмисне пiшов ближче до будинкiв у другий бiк тротуару. Фiлер пiдозрiло поглянув на нього, але Бойко щiльнiше загорнувся в пальто, удаючи, що шукае затишок од вiтру, що рiзав обличчя. Фiлер заспокоено пiшов за ним.

«Тiльки була б зачинена брама!.. Тiльки була б зачинена…», настирливо думав Бойко, i йому в грудях лихоманково починало стукотiти серце.

Бойко кинув цигарку, що давно вже погасла та лише пожмакалась у ротi, й подивився на будинок.

Брама будинку була зачинена.

Тепер один смiливий рух, i вiн буде вiльний.

– Почекайте! – сказав фiлер i схилився, щоб поправити калошу на чоботi, що до неi набився снiг.

Бойко спинився. Це могло зруйнувати його плян. Вiн стояв i страшенно нервувався.

«Проклятi калошi! Проклятий фiлер!.. Треба було б пройти ще кiлька десяткiв крокiв i хай би тодi хоч обидва чоботи впали з нiг цього молодця.

Це було б тiльки йому на допомогу».

Фiлер випростався, й вони знов пiшли далi. Бойко помiтив, що хвiртка в брамi трохи прочинена. Це було зовсiм добре.

Бойко знову випередив фiлера на кiлька крокiв, але той не звернув на це жодноi уваги, поволi човгаючи калошею на правiй нозi.

Перед самим будинком Бойко, не витримавши, кинувся бiгти.

– Стiй-й!..

Почув вiн позаду себе крик фiлера. Але Бойко вже добiг до брами i, не оглядаючись, вiтром шугнув у хвiртку.

Потiм вiн повернувся i з хряском зачинив ii за собою, засунувши великий залiзний засув. Вiн спинився в напiвтемному кам’яному пiд’iздi з мiцною зачиненою брамою, як у фортецi.

Бойко кинувся бiгти у двiр. Вiн чув, як до брами пiдбiг фiлер i почав садити в неi кулаками, вигукуючи бруднi лайки. Гучнi вдари кулакiв фiлера в браму переслiдували його ввесь час, поки вiн бiг двором. На його щастя на дворi нiкого не було.

Помiж будинки й повiтки, через вузький прохiд Бойко кинувся на другу вулицю.

Повагом перейшовши вулицю, Бойко кинувся бiгти сусiднiм провулком, помiтивши, що звечорiло й що нiкого з перехожих у провулковi не було. Лише кiлька дiтей з’iжджали на санчатах з гiрки на тротуар. Захопленi цiею розвагою, вони не звернули нiякоi уваги на дядька в студентському пальтi й у смушковiй шапцi, що швидко бiг провулком.

Стефан Бойко, пробiгши не зупиняючись, ввесь провулок, нарештi, вибiг на людну вулицю.