Князь-варвар

Тим самим для неi платив молодший син, адже помiтно було, що Ратимир бiльше тягнувся до матерi, нiж до батька.

Певний час теплi i дружнi стосунки складалися у Мечислава з Добромирою. Вiн також вiдчував у нiй свою кров. Але сталося лихо i пiшла у свiт пращурiв едина донька Добромира Поклiнного.

Щодо батька, то протягом життя вiн по-рiзному вiдносився до цiеi людини. Було таке, що душа Мечислава металася по усiх крайнощах, вiд безмежноi ненавистi до величезного захоплення.

Мати померла, коли Мечиславу було десять весен.

До цього вони жили з матiр’ю у невеликому будинку на околицях переяславського дитинцю. Батька Мечислав бачив рiдко, але хто вiн – знав. Добромир вiд сина не вiдмовився, все робив, щоб вiн жив у статку i не знав нужди. Саме завдяки турботi батька Мечислав не знав, що таке голод, мав вiдповiдне вбрання.

Важко до нього, тодi у дитячi роки, приходило розумiння, хто вiн. Ось тодi вiн уперше зненавидiв батька, розумiючи, що, не дивлячись на впливовiсть i мiць Добромира, вiн у цьому життi буде не сином боярина, а його бастардом.

Був час, коли вiн не хотiв зустрiчатися iз батьком, йому було образливо його бачити, адже той жив у самому центрi дитинця, мав шановану дружину, поважних дiтей, якi завжди будуть боярськими. Одне лиш було приемним: нiхто з дiтей не був так схожий на боярина, як Мечислав. Бiльше того, старшi люди шепталися, що вiн бiльше схожий на старого боярина, славного Переслава.

Це iм’я Мечислав запам’ятав. Йому тодi захотiлося бути бiльш схожим на свого невiдомого дiда, нiж на знаного батька. Не могла не тiшити хлопця ще й та обставина, що йому передалися найкращi навики воiна, якими володiли у роду Поклiнних.

– Знай, сину, нiхто настiльки не е Поклiнним, наскiльки ним е ти, – неодноразово говорила ненька. – Бачив би тебе старий Переслав.

Коли Мечиславу виповнилося десять весен, мати несподiвано швидко зiв’яла i померла. Померкло небо на горизонтi, темним став для малого Мечислава ясний день.

Раптом вiн став одним-однiсiньким у цьому свiтi.

Але малюк не залишився наодинцi зi своею долею i своiм життям. За ним прийшов його славетний батько i зробив те, про що Мечислав боявся навiть мрiяти. Батько забрав його до свого боярського будинку, який красно височiв у центрi дитинцю.

Зi смертю матерi почалося нове життя у Мечислава. Життя, до якого йому прийшлося звикати.