Князь-варвар

Мечислав, ошелешений несподiваною перемiною у настроi дружини, якусь мить мовчки постояв, клiпаючи повiками, а тодi схаменувся i також усмiхнувся у вiдповiдь.

– Я так скучила за тобою, – звабливо прошепотiла жiнка, – коли я тебе побачила у вiкнi, то зразу навiть не повiрила, що то ти. Думала, маришся ти менi вже. А коли усвiдомила, що то ти направду, то мое сердечко так забилося, що думала, воно розiрве менi груди з радостi.

Ладомира щебетала i щебетала, а воiн, полегшено зiтхнувши, пiдхопив ii на руки.

Якусь мить постояв, насолоджуючись вiдчуттям близькостi жiночого тiла, переповненого збуджуючим жаром, а тодi ступив крок i понiс ii через опочивальню до передпокоiв, де вже, мабуть, згас камiн i захолола вода для купелi.

Ладомира ж мiцно обхопила чоловiка за шию, пригорнулася так сильно, наче намагалася розтворитися у ньому, з’еднавшись з ним у одне цiле. Думки ii путалися. В одну мить вона вiдчула себе безмежно щасливою i iй щиро хотiлося, щоб ось так було завжди.

Але чи так буде – вона не знала. Ця нiч щось змiнила у нiй. Ладомира ще не знала що, але ii зараз це не хвилювало. Що буде завтра, через день, два? Житиме вона чи нi? Яка рiзниця. Головне, що вони зараз разом. А все iнше у руках Богiв.

«Саме зараз починаеться моя нiч. Та нiч, яку я чекала i якою марила. Але ця нiч не буде такою, як я ii уявляла. Вона буде iншою. Кращою i неповторною», – помислила Ладомира, навiть не зауваживши, як по ii щоцi скотилася гаряча сльозинка i впала на груди Мечислава.

5. Святовид

Дорогою у напрямку смертi

Святовид, як i було вчора домовлено на радi у Добромира Поклiнного, прибув до боярськоi оселi з першими променями сонця, вiдчуваючи сонну втому, яка почала у таку непiдходящу мить турбувати, здавалося, загартованого волхва. Прибув, щоб iз самого рання вирушити до Вишгорода, супроводжуючи свого батька до великокняжоi резиденцii. Крiм того, як сказав Мечислав, Великий князь киiвський Володимир Святославович жадав особистоi зустрiчi iз переяславським боярином Добромиром Поклiнним.

Всi вони мали вирушити у не близьку дорогу у супроводi i пiд охороною воiнiв Мечислава. Дорога до Вишгорода попри Киiв була не близькою, тому було вирiшено виiхати так, щоб ще за дня, пiд вечiр дiстатися великокняжоi резиденцii. Але як гадалося вчинити, так зробити не вдалося. Спочатку Мечислав нiяк не мiг вибратися зi своiх покоiв. Ходив туди-сюди, мiркуючи якусь справу.