Іван та Юрій Липи

А ще хто винен? Хто винен у тому, що Украiна в неволi? Що вона загубила свою Державнiсть?

– «Це той перший, що розпинав нашу Украiну, а Вторая доконала вдову сиротину!.. Слава, слава хортам i гончим, i псарям, i нашим батюшкам царям слава!..»

Але вiн iде далi, бо бачить, що на цьому не кiнець. Хто ж ще винен? – «Ти, всевидящее око, не дуже бачиш ти глибоко, та спиш в кiотi». «Ти спиш», а «я так ii, я так люблю мою Украiну убогу, що прокляну святого Бога, – за неi душу погублю»…

Це був екстаз поета. Однак цей екстаз пройшов.

Шевченко глянув холодним оком на цi слова i лишив iх, щоби ми розiбрали самi.

І от я собi уявляю так: глибоко релiгiйна душа поета не здригнулась перед цими словами, бо мислить так: «Бог есть любов. В душi моiй есть любов, а значить, i Бог, значить, це не есть богохульство».

А як не так?… А хоч би й не так, то все ж таки я «за неi душу погублю». І не сказав поет тут, що «умру», а що «за неi душу погублю». Це бiльше, нiж умру.

Це подiбне до Фауста, але той душу губить ради вiчноi молодости, а наш поет ради Украiни, ii волi, ii незалежности…

Звiдси його свiтогляд, коли так можна висловитись, був украiноцентричним.

Усе, що вiн у свiтi бачив, бачив через призму вiльноi Украiни. Через цю призму вiн дивився на панiв, на царiв, на все, все, навiть самого Бога.

Чи зрозумiли Шевченка його сучасники? – Нi. Чи зрозумiли по смертi його нащадки? – Нi.

Та це стара iстина, що генiя сучасники не розумiють. І Шевченко був «один вiн мiж Ними, як сонце високе». І справдi, – из сучасникiв Шевченка найбагатiший iндивiдуальнiстю – Пантелеймон Кулiш, великий талант, великий працьовник, що для украiнського народу дав дуже багато, i що ж? – вiн зiйшов врештi на «Історiю возсоедiненiя Руси».

Далi Костомаров. Трохи украiнець, трохи украiнський письменник (Іеремiя Галка), трохи украiнський полiтик, а весь свiй талант оддав чужiй нацii, i був перший основоположник тих будучих столiть, що звалися украiнофiльськими.

Прекрасна, наприклад, його монографiя про Богдана Хмельницького, де зазначаеться, що в Богданi Хмельницькому маемо великого героя з нахилом до еднання з Московiею.

Однак, коли порiвняемо героя цього з твором Липинського «Украiна в минулому», то побачимо, що на пiдставi iсторичних документiв Богдан Хмельницький есть Самостiйник чистоi води!

Як Шевченко освiтлював усе життя через призму вiльноi i незалежноi Украiни, так Костомаров все творчi подii освiтлював через свою призму федералiзму.

Далi «Мазепа i Мазепинцi».