Алхiмiк. До образу Джордано Бруно

Але завваж, Пабло Симоне, що, подiбно до того, як замiсть зруйнованих колон зводять новi споруди, на змiну вiдмерлiй релiгii приходить iнша. А ця iнша релiгiя, незалежно вiд обмежень епохи, географiчного розташування i реалiзацii, зумовлена тiею самою потребою та еманацiями единого джерела. Тож усi вони однаковою мiрою божественнi, а iхня бiльша чи менша довершенiсть залежить вiд провiдника, назвiмо його Вчителем, та вiд його порозумiння зi своiми учнями.

По цiй мовi каптурник припросив його сiсти. Тепер вони ще бiльше злилися з краевидом.

Пiсля недовгоi мовчанки юнак спитав:

– Якщо християнська релiгiя сягае своiм корiнням юдейськоi, що, власне, не викликае сумнiвiв, то чому юдаiзм досi iснуе? Адже на змiну давнiй релiгii прийшло християнство, i в багатьох iстотних питаннях цi доктрини суперечать одна однiй.

– Скажи менi, любий юначе, чи бачив ти, як у морi помирае рiчка?

– Нi, але знаю, як це вiдбуваеться.

– Тодi тобi зрозумiло, що подiлити води на прiснi та морськi досить важко i складно.

У гирлi вони рiзняться, а проте деiнде, навiть далеко вiд берега, вiдчуваеться присмак прiсноi води.

– Я про це читав.

– Отже, iснують перехiднi, напiвморськi зони. Так само релiгiя, скажiмо юдейська, породивши християнську вiру, почасти i далi живе власним життям, виконуючи свою мiсiю для певноi кiлькостi вiрян. Подiбним чином, за п’ятсот чи тисячу рокiв з лона християнства постане нова релiгiя, яка столiттями спiвiснуватиме з тiею, що ii породила, з тiею, що з плином часу змалiе до нечисленних конгрегацiй.

Це вищий Закон, i його здiйснення тiльки питання часу.

– Гадаю, це дуже ймовiрно i навiть iстинно. Але, даруйте за настирливiсть, яким чином цi двi, iнспiрованi одним Божественним Джерелом, релiгii, та й iншi релiгii, суперечать одна однiй у певних постулатах, а iхнi адепти ненавидять одни одних? Зiзнаюся, що ночами це питання не дае менi спокою. І ще одне. Чи той самий Дух надихае цi рiзнi релiгii, що спiвiснують? Чи може одна-едина Душа водночас дати життя рiзним тiлам? Повiрте менi, таемничий друже, що я згоден з вашими безперечно мудрими мiркуваннями.

Але я хочу побороти своi сумнiви, якi, жеврiючи, поволi пiдточують вежу моiх переконань.

– Буду з тобою щирий, Пабло Симоне. Спробуймо перетворити оливо цих сумнiвiв на золото правильного знання. Почнiмо по черзi. Ти кажеш, що iснують релiгii, якi протистоять одна однiй, а вiряни ненавидять однi одних. На перший погляд, я мав би визнати тобi рацiю, бо так воно видаеться.