Алхiмiк. До образу Джордано Бруно

Щоб приховати свое занепокоення, вiн знiчев’я закинув:

– І охота вам було бити ноги? У парафii так тепло i затишно…

Клiрик сiв на колону, досi вiдсапуючись i тарабанячи пухкими пальцями по череву.

– Якщо вiдверто, то я волiв би сидiти тепер при келиховi доброго вина, анiж мерзнути тут просто неба.

– Не слiд забувати книгу Ісаi, який казав, що вино може згубити навiть пророка, – дошкульно зауважив наймолодший братчик.

– Є багато речей, яких слiд остерiгатись бiльше, нiж пророцтв Ісаi! – роздратовано вiдказав клiрик.

– Буде зроблено, отче Педро!

Парафiяльний нишпорка наструнчився. Нагана збудила в ньому справжнiй iнстинкт мисливського пса.

Матео ще бiльше занепокоiвся, хоча й знав, що у вiдомих загаловi пiдземеллях братчикiв не знайдеш.

Гуркотiння порушуваних каменiв i брил лунало у темрявi, мов далекi згуки битви.

Нарештi, коли сонце пiдбилося на десять ступнiв над обрiем, з’явився обшарпаний, з подряпаними руками Лонгiн.

– Нiкого тут немае! Ми обнишпорили пiдземелля, але й там анi душi. Жодного слiду безбожникiв. Отче Педро, моi люди стомленi, роздратованi i хочуть iсти й пити. Може, накажете припинити цi марнi пошуки?

Два десятки харцизяк за його спиною загули, пiдтримуючи вимогу свого проводиря.

Отець Педро, гонористий i жорстокий, опiкувався цими людьми i потурав iм. Тож його рiшенець був очiкуваний.

– Клятi пси! Певне, вони нас помiтили i накивали п’ятами.

Юрба радiсно заревiла i загукала до своiх друзяк, якi досi вешталися серед руiн.

Вiдразу ж усi зайди разом з трьома братчиками рушили до мiстечка. На вартi в руiнах лишилося кiлькоро людей. Потiм iх мали змiнити або взагалi вiдкликати.

Цiлiсiнький день Пабло Симон просидiв каменем, замурований живцем у римському мурi завтовшки зо три метри, ретельно замостивши всi доступи до тiсного гроту.

Дочекавшись вечiрнiх сутiнкiв, вiн тихцем вибрався зi своеi в’язницi.

Неподалiк кiлька гвардiйцiв Інквiзицii грiлися зiллям з великоi сулii.

Вiд довгого сидiння йому затерпли ноги, i тепер вiн ледь iх переставляв. З усiма пересторогами юнак дiстався до затуленого важезною кам’яною плитою потаемного входу. Впевнившись, що його нiхто не бачить, постукав, як то не раз на його очах робили братчики. Зачекав якусь хвилю, проте знизу не долинуло жодного звуку.