Алхiмiк. До образу Джордано Бруно

– Отче Педро! Що це за демонстрацiя военноi сили? – спитав отець Матео, кивнувши на двох воякiв з мушкетами.

– Овва! Та це отець Матео! Бачу, ви, принаймнi, живi, – в’iдливо вiдказав той.

– Що вiдбуваеться? Невже мое життя в небезпецi?

– Не можу цього стверджувати, але прокурор Лонгiн, який прибув з нами, мае на те певнi пiдстави.

З тiнi на свiтло смолоскипiв вийшов сам Лонгiн. Височенний, худорлявий, весь у чорному, з темними блискучими очима, вiн справджував свое прiзвище: «народжений завдавати ран».

– Отче Матео, з ласки нашого Господа я прознав, що в цих мiсцях збираеться задля своiх огидних вакханалiй братство безбожникiв.

Брат Одинадцятий ледь стримався, щоб не розсмiятися. Той провадив:

– Ми потерпали за вас, бо сьогоднi п’ятниця, а саме цього дня вони зазвичай збираються. Знавши, що ви часто навiдуетеся в цi руiни, щоб побути на самотi, я на прохання нашого ласкавого отця Педро привiв сюди своiх людей.

– Дуже вам вдячнi, Лонгiне, але ми не бачили i не чули нiчого незвичного, – втрутився в розмову один iз братчикiв.

– В будь-якому разi, Лонгiне, вам слiд пильно оглянути всi закутки. Раптом знайдете якогось безбожника, що тут ховаеться. Що на це скажете, отче Матео?

– Не заперечую, отче Педро. Якщо так велить ваше серце, прошу!

Озброенi люди роздiлилися на невеликi гурти i зникли в руiнах. Ще кiльканадцять лишилися бiля клiрикiв.

– І про що ви мiркуете на самотi, отче? – глузливо спитав отець Педро.

– Про сумлiння, – вiдказав отець Матео. – Хiба ви не вважаете, що цей внутрiшнiй голос, наш добрий порадник, подiбний, згiдно iз святим Павлом, до Христа, який е в душi кожного i якого слiд звiльнити?

– Гай-гай, отче Матео! Ви справжнiй фiлософ. Але треба менше фiлософувати i бiльше вiрити. Якщо сумлiння людини – це щось велике, то сумлiння цiлоi Святоi Церкви – ще бiльше. Ми мусимо коритися ii приписам, бо вона е уособленням Бога на Землi, а людинi не гоже змагатися з Богом.

Матео вимовчав. Звiсно, отець Педро не iстину обстоював. То було звичайне полiтикування задля збереження наявного соцiального порядку.

Запала мовчанка. Тим часом вояки Інквiзицii, набранi з бандитiв та горлорiзiв, сновигали бiля замаскованих входiв до пiдземелля. Братчики силкувалися продемонструвати цiлковиту незворушнiсть. А Матео непокоiвся ще й за Пабло Симона.