Алхiмiк. До образу Джордано Бруно

Тобi проститься все, бо ти робитимеш це, прислуговуючись Боговi». Гай-гай! Скiльки-бо людей поневолено в iм’я свободи! Скiльки кровi пролито пiд гаслами добросердя i смиренностi! Погребальне вогнище з трупiв мудрецiв, принесених у жертву в iм’я мудростi, може сягнути хмар!

Священик замовк. Помалу-малу його риси набули звичноi лагiдностi, i вiн запросив Пабло Симона до себе на вечерю.

Келiя отця Матео була не розкiшнiша за юнакову – майже така сама маленька, умебльована лiжком, двома грубо збитими стiльцями та столом.

Усе, як у простiй селянськiй оселi. Стiни майже всуцiль вкривали численнi, накресленi на пергаментi або вирiзьбленi на деревi написи i священнi символи.

Кiмната вiдзначалася невибагливою простотою i скрайньою скромнiстю, притаманною монастиревi, але аж нiяк не атмосферою смутку чи стриманостi, вимушеноi обставинами. На стiнах багато гравюр i малюнкiв, виконаних з великим хистом, а над лiжком iз солом’яним матрацом – семеричний хрест з масивного золота.

Один iз братчикiв принiс поживнi наiдки, i вони усмак поснiдали.

– За три години маю повертатися до парафii, – пробурмотiв брат Одинадцятий.

– Та й лютуе, мабуть, отець Педро! До речi, отче Матео, сьогоднi ви згадували про iдолопоклонство…

– Даруй, але прошу не називати мене отцем, оскiльки всi ми маемо одного-единого отця, i це Бог… Тобi я брат. От коли я стану твоiм вчителем, тодi можеш називати мене отцем, але тiльки в духовому сенсi.

– Ваша правда, та iнодi сила звички могутнiша за снiговi лавини i гiрськi потоки.

– Традицii i звичаi е моральними потоками, перед якими треба зводити греблi розуму, аби спрямувати цю силу в русло правильноi дii та здорового глузду.

– Авжеж. Але я, брате, знов про iдолопоклонство. У своiх казаннях отець Педро та iншi нападаються на культ образiв як на витвiр невiрних, але хiба не е подобою iдолопоклонства наш культ статуй богородиць та святих?

– Не тiльки подобою. Це й справдi так. Злочин – це злочин.

Що тут, що в Китаi. Байдуже, в якому вбраннi його коiти – в чорному, бiлому чи червоному. Якщо ми комусь робимо закиди, то низько i негiдно iх наслiдувати. У християнствi, в будь-якiй його конфесii, iснують ознаки iдолопоклонства. Апологетика вчить нас, що вiряни поклоняються Єдиному Богу через статуi святих та освяченi релiквii. Отож, християниновi байдуже – поклонятися Боговi через Святого Ігнатiя, а чи через Скорботну Матiр Божу. Насправдi все не так.