Алхiмiк. До образу Джордано Бруно

Вона перетворила свое земне тiло з оселi на в’язницю i, кохаючись у своiх стражданнях, робить усе можливе, аби й далi в нiй лишатися…

– Ви говорите, мов доктор теологii, або якийсь кардинал чи епископ. Але наразi я в досить незручному i неприемному становищi, аби вести суперечки на метафiзичнi теми. Як менi видаеться, вже по полуднi…

– Про парафiяльний колегiум можеш забути. Зроби менi ласку i дай щирi й вiдвертi вiдповiдi на моi запитання, бо вiд цього залежить, чи довго тобi жити. Наш iдеал – той самий, що рухае Сонце та планети iхнiми небесними шляхами, i ми маемо за всяку цiну не допустити поразки.

Мова каптурника була настiльки прихильна i шляхетна, що молодий хiмiк не мав жодних сумнiвiв, що той неодмiнно додержить свого слова.

– Мушу поступитися перед силою. Слухаю тебе i обiцяю бути покiрним, якщо, звiсно, обставини не вимусять мене до супротивного.

Сiвши на стiлець бiля лiжка, загадковий вiдвiдувач спитав:

– Тебе звати Пабло Симон Фосолетое, чи не так?

– Достоту так.

– Тебе зватимуть iнакше. Того дня, коли ти вiзьмеш шлюб iз «Софiею», змiниться i твое земне iм’я. Ти ще маеш таку можливiсть.

– Тобто, як змiниться? Не думайте, що я, мов той темний плебей, вважаю, що Софiя – це зваблива демониця, з якою, за словами отця Педро, заходять у кровозмiшнi стосунки всi тi, хто не научаеться i не молиться згiдно з канонами Церкви. Менi вiдома етимологiя цього грецького слова та його значення: Мудрiсть або iнтегральне Знання.

– Мене тiшать твоя ерудицiя i волелюбнiсть. А що казав отець Педро, коли ти розповiдав йому про те, що бачив i чув ночами серед цих руiн?

– З отцем Педро я нiколи про це не говорив! Як…

– Заспокойся! – урвав його каптурник. – Отже, ти нiкому про це не розповiдав?

– Нi! Та з якого дива? Адже я нiколи не бачив i не чув нiчого iстотного, аж доки ви мене не запопали. Я мав себе за жертву галюцинацiй або феноменiв флюоресценцii…

– А чи розумiеш ти, що можеш дорого заплатити за брехню? – посуворiшав його голос, i Пабло Симон збентежився.

– Так. Звiсно, я розумiю, що назавжди втратив свободу, а можливо, втрачу i життя… Але я сказав правду.

Хмари за вiконечком набрякли багрянцем вiд призахiдного сонця, i чорнi тiнi, мов захланнi вампiри, заполонювали келiю.

Каптурник замислився, а юнак дивився в кам’яну стелю.