Iван Богун

обороняли фортецю Азов вiд вiйськ Османськоi iмперii. Саме тодi султан Османськоi iмперii Ібрагiм І послав пiд це мiсто близько 240 тис. чол. вiйська та 200 бойових кораблiв. Козаки вiдбили 24 атаки i примусили ворога з великими втратами (до 79 тис. чол.) вiдступити. Одним iз загонiв, на думку Б. Флорi, що протистояв кримським татарам на Боровському перевозi через Сiверський Донець, керував «отаман Іванець», тобто Богун. Останнiй дiяв там i в наступному, 1642 роцi. Далi наводяться унiкальнi свiдчення сучасникiв-«черкашен» Степана (Стеньки), який служив у прикордонному мiстi Валуйках, та Тимофiя Остаф’ева, котрий перебував на росiйськiй вiйськовiй службi.

За iхнiми даними, Іван Богун на початку 1640-х рокiв служив польському королю й отримував звичайну для реестровця платню. 20 травня 1643 року джерела зафiксували вiйськову сутичку мiж росiйським загоном на чолi з В. Струковим, направленим з Воронежа на Дон, та кримськими татарами, i кiнними «черкесами» в кiлькостi 200 чол. зi «старiйшиною» Іваном Богуном та Федьком у районi Козацького перевозу. Пiсля того запорожцi перейшли Сiверський Донець, побували на р. Мiус, звiдти вiдправились у «Литву».

У 1643–1645 роках Богун повернувся на береги Сiверського Донця. Пiсля того брав участь у походах проти татар.

1645 року Іван Богун уже воюе разом iз знаменитим отаманом Семеном Забузьким (саме тим, кого поляки у 1649 р. проголосили гетьманом замiсть Богдана Хмельницького). Ім’я Забузького постiйно зустрiчаеться в Донських справах 1642–1645 рр.

Перебування Богуна на Сiверському Донцi, на думку ряду дослiдникiв, й пояснюе його вiдсутнiсть у перших битвах Хмельниччини 1648 року.

Наприкiнцi 1630-х – на початку 1640-х рр. І. Богун одружився. Іменi його дружини iсторiя не зберегла. За переказами, Іван Богун вiнчався у церквi Святого Миколи Чудотворця у Вiнницi.

У подружжя Федоровичiв-Богунiв з’явилося два сина. Так, як стверджуе О. Дмитрук, в одному джерелi згадуеться, що старшого сина полковника звали Тимофiем.

Згодом, за полковництва Абазина вiн був сотником у мiстечку Тростянець на Вiнниччинi. Про молодшого поки що зустрiчалась згадка лише в одному документi i щось ствердно казати складно.

У книзi «Малороссiйский гербовник» вказано, що полковник мав сина Григорiя та онука Леонтiя. Вони були вiйськовими товаришами.

Історику О. Однороженку вдалося знайти зображення печатки та встановити, як насправдi виглядав герб вiнницького полковника Івана Богуна.