Максим Рильський

Долгорукова до мiнiстра народноi освiти вiд 16 лютого 1861 року вказувалося: за «возмутительные действия» Тадея i Йосипа Рильських, на пропозицiю киiвського вiйськового губернатора князя Васильчикова, мали вислати з Украiни, щоб студенти Рильськi «по легкомысленной молодости и по дурно направленному воспитанию в доме родителей» не стали жертвою «злочинних» переконань, «высочайше повелено» направити iх у «Великороссию, где неблагонамеренные их стремления не могли быть столь вредными, как там, и где они в обществе с русскими могли би исправить свой образ мыслей».

Начальник III вiддiлу повiдомляв мiнiстра народноi освiти, що по «всеподданнейшему» його поданнi «высочайше повелено исполнить согласно предложения генерал-адъют. кн. Васильчикова». Водночас iз цим листом III вiддiл зобов’язував казанського губернатора взяти пiд нагляд Рильських, яких мали перевести до Казанського унiверситету.

Ця iсторiя набула широкого розголосу в передових суспiльних колах. Олександр Герцен у «Колоколе» запитував: «Чи правда те, що брати Рильськi, студенти Киiвського унiверситету, засланi до Казанi за доносом Васильчикова, що вони по-братньому ставляться до своiх селян? Чи правда те?» Ймовiрно, це стало причиною скасування «высочайшего повеления», опальних братiв залишили довчатись у Киевi.

Справу «Об обществе хлопоманов и членов оного Антоновиче, Рыльском и Чубинском» офiцiйно закрили лише 15 квiтня 1876 року.

1862 року молодший брат Тадея – Йосип помер.

Пiсля закiнчення унiверситету, по смертi батька, вiдмовившись вiд вигiдноi пропозицii кар’ери, Тадей Рильський, успадкувавши землi мiстечка Романiвка у Сквирському повiтi, в якiй господарював сорок рокiв, збудував невеличкий дiм, а колишнi будiвлi дозволив розiбрати селянам для iхнiх потреб.

Досконало вивчивши цивiльнi закони, давав безкоштовнi юридичнi консультацii романiвцям i жителям навколишнiх сiл. Не обмежувався порадами, а складав селянам потрiбнi папери i виступав у судах як iхнiй адвокат. Будучи католиком, пустив до свого будинку православну церковно-парафiяльну школу, а потiм збудував для неi окреме примiщення, оплачував учителя i майже 20 рокiв був ii куратором i викладачем.

«У школi було близько сотнi учнiв, – згадував ii випускник Іван Чуприна. – Тадей Розеславович був завжди привiтний, лагiдний. Купив прилади для фiзичного i хiмiчного кабiнетiв. Згодом завiв вечiрнi навчання для дорослих. Заснував чималу бiблiотеку. Закiнчували уроки украiнською пiснею».