Володимир Сосюра

«Брат на брата» – так i називаеться вiрш Сосюри: «Брат поднял на брата руку… ярких снов сказки нету… Воют грозы, льется кровь» («Голос рабочего», 12 листопада 1917 р.).

Саме так: казка, витворювана мрiйливою уявою iз «троянд» i «соромливих зорь» на руiнах Росiйськоi iмперii, закiнчувалася, надходила пора зрiлостi.

А в Украiнi в цей час розгортаеться нацiонально-демократична революцiя, протистояння мiж нацiональною iдеею та соцiальною боротьбою, мiж Украiнською Центральною Радою та бiльшовиками (якi прийшли до влади у Росii).

Роздiл другий

Юнiсть

19-лiтнiй вродливий кароокий мрiйник потрапляе у вир революцiйноi боротьби та полiтичного протистояння. Майже два роки, з гвинтiвкою в руках, боровся вiн за украiнську iдею. Так, «ллялась наша кров, i падали брати…» – пiдсумуе згодом поет у вiршi «О, не даремно!..». Як бачимо, знову пiдкреслено найприкметнiшу рису цiеi боротьби – братовбивчу.

Навеснi 1918 р. Сосюра мешкае на ст. Дебальцеве. Коли у березнi цього року нiмцi розпочали наступ на бiльшовикiв, у Дебальцевому виникла пiдпiльна органiзацiя, що поставила собi за мету вибити бiльшовикiв iз краю.

В. Сосюра був одним iз перших добровольцiв цiеi органiзацii, що формувалась як пiдроздiл Вiльного козацтва. Козаки спершу швидко роззброiли мiсцевих червоноармiйцiв, а потiм стрiляли навздогiн вiйськам В. Антонова-Овсiенка, що вiдступали з Украiни пiд натиском нiмцiв. «Був травень, i на село приiхали таемнi органiзатори повстання проти гетьмана. Вони пропонували нам записатись до Бахмутськоi комендантськоi сотнi, щоб мати в руках зброю, i коли почнеться вибух, приеднатися до повстанцiв. Я записався з кiлькома червоногвардiйцями (мова про бiйцiв самооборони содового заводу)» («Третя Рота»).

У перiод Гетьманату Петра Скоропадського Сосюра потрапив до охоронноi сотнi, створеноi задля повернення маеткiв i землi колишнiм власникам. У жовтнi 1918 р. iх розформували пiд тиском украiнських соцiалiстiв, якi вважали iхню дiяльнiсть надто жорстокою.

З листопада цього самого року Володимир Сосюра розпочав службу у 3-му Гайдамацькому полку отамана Омеляна Волоха, що складався з переконаних противникiв бiльшовизму (один iз найбойовитiших полкiв в армii С. Петлюри, ще в сiчнi 1918 р. вважався його особистою гвардiею). Зi спогадiв Сосюри дiзнаемося, що сталося це у його рiднiй Третiй Ротi: «…Приiхав на село 3-й Гайдамацький полк.