Гра у відрізаний палець

Хоча, за найскромнiшими пiдрахунками, на долю СБУ, якби цю власнiсть дiлили по-чесному, а не «по-братськи», припало б не менше мiльярда доларiв. Думаю, вам важко уявити кiлькiсть нулiв у цiй сумi. Рiч у тому, що в основному це «жива» власнiсть: банки, фiрми, заводи, навiть готелi – принаймнi один iз них у Швейцарii. Усе це створювалося на грошi з оперативного бюджету i потiм уже розвивалося само собою, приносячи прибуток i навiть фiнансуючи окремi операцii. Якщо нам удасться отримати хоч би один вiдсоток од цiеi суми – ми зможемо не лише розвернутись, але й почати по-справжньому працювати.

На сьогоднi я вас бiльше навантажувати не буду. Подумайте про почуте, проаналiзуйте. Розслаблятися вам уже немае сенсу, попереду – робота.

– А яка саме робота буде в мене? – запитав Нiк, задумливо жуючи губами.

– Про це пiзнiше. Може, у вас е iншi питання, на якi я зможу вiдповiсти?

– Так, щодо квартири i моеi сiм’i. Коли вони зможуть приiхати?

– Гадаю, з цим потрiбно почекати. По-перше, ви ж хочете, щоб у сiм’i була хороша квартира, а грошей у вас навряд чи вистачить на одну кiмнату в комуналцi…

– Але ви ж говорили, що квартира буде «по кишенi»!

– Я ж не говорив, що по вашiй кишенi.

По кишенi ФБУ, коли ми почнемо працювати, тобто коли з’являться кошти. Поки що ви можете жити тут абсолютно безкоштовно.

– Але ж я вiдправив сюди контейнер iз речами! Вiн скоро прийде.

– Нiчого страшного. Нiкуди вiн не подiнеться. Полежить на митному складi мiсяць-другий. Ми навiть заплатимо за зберiгання… Ну, я бачу, ви стомилися.

Полежте, подумайте, а я пiду прогуляюся. Повернуся годинки через три.

Нiк залишився сам. Тиша, що повернулася в будинок пiсля вiдходу Івана Львовича, здалася йому незатишною та тривожною. Майбутне вкрилося туманом.

Обiцяна служба не лякала, нi. У пропозицii полковника вiн передусiм вiдчув довiру до себе. Така довiра лестила. Лестив навiть сам той факт, що вибiр полковника лiг саме на нього, i це збiглося з його спробами вибратися з жовтого Таджикистану.

Тепер уже здавалося, що та зустрiч на виходi з Управлiння прикордонними вiйськами не була випадковою. Тепер уже не вiрилося, що випадковiсть може так багато змiнити в життi. Засмучувала тiльки непевнiсть приiзду сiм’i, тривога за них. Як там вони живуть на дачi у рiднi в Саратовi? Що iдять? Що роблять? Чи згадують його? Чи чекають од нього звiсток?

Звичайно, чекають. У цьому було б безглуздо сумнiватися. Нiк прилiг на канапу. Заплющив очi.