Гра у відрізаний палець

Подумав про те, що в липнi йому виповниться сорок рокiв. Добре б вiдсвяткувати разом iз сiм’ею. Може, доведеться злiтати заради цього в Саратов? Адже ясно, що за пiвтора мiсяця питання з квартирою не вирiшиться.

6

Із Дмитром Ракiним Вiктор зустрiвся навiть ранiше, нiж збирався. Просто наткнувся на нього, вийшовши на вулицю подихати свiжим повiтрям.

– Ти це куди в робочий час? – погрозливо-жартiвливо запитав Дмитро замiсть вiтання.

– Якраз тебе шукаю, – признався Вiктор.

– Жартуеш! Навiщо я тобi потрiбен?

– Не жартую, – абсолютно серйозно мовив Вiктор, i посмiшка на обличчi приятеля та колишнього колеги зникла за стуленими тонкими губами.

– Ну, якщо не жартуеш, пiдемо де-небудь сядемо! – запропонував Дмитро.

Вони мовчки дiйшли до пiдвального бару «Сивий кiт», спустилися сходинками. У барi було безлюдно, й навiть за стiйкою нiхто не стояв у очiкуваннi клiентiв. Довелося Дмитровi дiстати з кишенi монетку й постукати по мармуровiй стiйцi. На металевий цокiт виглянула миловидна дiвчина з обличчям, переобтяженим косметикою.

Вони всiлися за кутовий круглий столик iз мармуровою стiльницею. Мармур був такий холодний, що, доторкнувшись до нього, Вiктор одразу вiдсмикнув руку. В барi було прохолодно, i прохолода ця дивно контрастувала iз жарким сонцем на вулицi.

Немов на пiдтвердження цих вiдчуттiв за стiйкою закашлялась молода барменша.

– Ну, розповiдай, – Дмитро спрямував лукавий погляд на Вiктора.

– Що розповiдати, ти напевно знаеш. Я справу отримав. Убивство…

– Вiтаю! Є можливiсть вiдзначитись!

– Не впевнений, – задумливо мовив Вiктор.

– Чому? – награно здивувався Дмитро. Вiктор ковтнув кави.

– Розумiеш, – сказав вiн. – Схоже, що хтось хоче мене пiдставити. У мене ж у провадженнi тiльки дрiбницi були, а тут – убивство генерала, радника президента. І саме менi!..

Вiктор подивився на Дмитра запитливим поглядом.

– Сам допер, чи Щур розтлумачив? – запитав пiсля паузи Дмитро.

– Сам би допер, напевно, трохи пiзнiше… – признався Вiктор.

– Нiчого не змiнюе, – кивнув Дмитро. – Ставки тi ж, конi теж.

Вiн дiстав iз нагрудноi кишенi сорочки пачку сигарет. Запалив.

– Це я тебе порадив, – неголосно, мiж двома затяжками мовив Дмитро. – Я тобi все поясню. Нi, мабуть, не все. Точнiше – я всього i знати не можу.

Дмитро машинально «втоптав» недопалену сигарету в скляну попiльничку i тут же дiстав iз пачки другу. Знову запалив.

Вiктор допив каву. Сходив до стiйки, взяв iще чашку.