Гра у відрізаний палець

– Навiщо? – запитав Нiк i тут же отримав у вiдповiдь суворий i холодний погляд, що наче промовляв: «Накази не обговорюють».

Полковник подивився на годинник. Кинув собi в рот iще одне кружальце лимона.

– Ти кiно любиш? – запитав вiн раптом бiльш-менш доброзичливо.

– Люблю.

– Ну так побачиш.

8

Темно-синiй «БМВ» вiз iх безлюдними вулицями Киева. Шофер поспiшав, мчав стрiлою на жовте, а iнодi вже й на червоне свiтло.

Вони вискочили до фiлармонii й покотилися вниз по Володимирському узвозу.

Зупинилися в якомусь подiльському провулку.

– Чекай тут, – наказав шоферовi Іван Львович. Вуличнi лiхтарi не свiтили, i тiльки вiконне жовте сяйво зрiдка падало на нерiвний асфальт провулка.

– Швидше, швидше! – квапив Нiка полковник. Вони повернули за рiг.

Метрiв за сто попереду стояв вантажний мiкроавтобус. По тому, як цiлеспрямовано попрямував до нього Іван Львович, Нiк зрозумiв, що вони вже прибули на мiсце.

На боковiй стiнi мiкроавтобуса великим шрифтом було написано «Мюллер ЛТД – пiдвiснi стелi».

Іван Львович пiдiйшов до водiйського вiконця, кивнув комусь, потiм одiйшов до заднiх дверей. Обернувся на Нiка, що стояв за п’ять метрiв.

Дверцi вiдкрилися, i вони швидко забралися всередину.

Усерединi мiкроавтобус бiльше нагадував телевiзiйну студiю на колесах – три монiтори, прилади з датчиками, тумблери, комп’ютерна клавiатура.

– Сiдай, – полковник передав Нiку розкладний рибальський стiльчик. – Сiдай i дивися! – Вiн показав рукою на три пiдвiшенi монiтори.

На одному Нiк побачив коридор чиеiсь квартири. Звичайний коридор – iз вiшалкою на стiнi, з дзеркалом, iз внутрiшнiм боком вхiдних дверей. Другий монiтор показував простору кухню з круглим столом, величезним трикамерним холодильником та iншою розкiшшю, яку Нiк бачив до цього тiльки в рiдкiсних захiдних журналах, що дiставалися Душанбе. На третьому монiторi у крiслi-гойдалцi сидiв чоловiк рокiв п’ятдесяти. Щоправда, сидiв вiн якось незручно, нерозслаблено. Придивившись, Нiк зрозумiв, що чоловiк прив’язаний до крiсла.

Нiк озирнувся на полковника, але той уважно дивився на монiтори. Окрiм них, за монiторами стежив молодик рокiв тридцяти, який iх i впустив усередину.

На лiвому, «коридорному», монiторi вiдчинилися дверi чи то з ванноi, чи з туалету. У коридор вийшов невисокий хлопець у джинсах i футболцi з якимсь написом.