Гра у відрізаний палець

Згадав минулу нiч i «кiно», показане йому Іваном Львовичем. Згадав розмову з полковником, що вiдбулася потiм. До нього поступово доходило, що час, його час, прискорив свiй хiд i ось-ось мав зiрватися з мiсця, як за сигналом стартового пiстолета. Сьогоднi ввечерi йому належало врятувати життя цьому хлопцевi, Сергiевi Сахну. Вiн iще не знав, де i як це вiдбуватиметься. Але потiм, пiсля цього, доведеться ховатись i бiгти, бiгти i ховатись. А значить, сюди йому, скорiше за все, вже не повернутись. А як же речi? Як же п’ять тисяч «квартирних» доларiв, що загорнутi в рушнику i лежать у валiзi? Як далi?

Думки, що квапилися, не пiдказували, що i як робити.

Вони тiльки ставили перед фактом, але й цього Нiку виявилося досить, аби повнiстю отямитися.

Іван Львович прийде об одинадцятiй, зараз тiльки пiв на шосту. Часу в нього вдоста, i можна що-небудь зробити. Тiльки що?

Нiк устав, одягнувся. Поставив чайник. Нарiзав хлiб, ковбасу, сир. І робив усе це механiчно, думаючи зовсiм не про iжу.

Потiм пив розчинну каву.

Пив каву i думав. Уже спокiйнiше.

Що робити з документами, з доларами, з речами, адже не буде ж вiн тягати за собою цi двi валiзи? У будиночку залишати iх не хотiлось. Якби в нього були тут друзi – залишив би у них, але вiн, схоже, i з’явився тут тiльки тому, що нiкого у нього в Киевi, та i взагалi в Украiнi, не було. Вiн був iдеальний Невiдомий. Коли б знайшла мiлiцiя його труп – вiн би i залишився невпiзнаним. Навiть якби по телевiзору фотографiю показали. Тiльки Валентин iз дружиною могли б його впiзнати, але i то навряд чи вони б приглядались.

Адже смерть згладжуе вираз обличчя. Інодi тiльки рiднi можуть упiзнати своiх небiжчикiв.

Роздумуючи так, Нiк повернувся думками до Валентина. Адже нiхто не знае, що вони познайомилися.

Не допивши кави, вiн повернувся в спальню, витягнув iз-пiд лiжка обидвi валiзи.

Розкрив. Виклав на пiдлогу рушник iз доларами, записник, теку зi своiми документами – свiдоцтво про народження, вiйськовий квиток, свiдоцтво про шлюб та iншi папери, якими поступово обростае людина.

«Добре б iм щось подарувати», – подумав Нiк, зупинившись i знову оглянувши вмiст двох розкритих валiз.

Узяв у руки електробритву «Philips», вiдклав до рушника й теки з документами. Вiн уже давно голився безпечною, а електробритву купив якось здуру. Вона нова, у футлярi та з iнструкцiею арабською мовою. Але навiщо до бритви iнструкцiя?

Знову його очi забiгали по речах. Хотiлося знайти що-небудь для Свiтлани, дружини Валентина.