Гра у відрізаний палець

Але ж у нього нiчого жiночого в речах не було. Нiк замислився.

«Треба буде iм обов’язково залишити адресу саратовськоi рiднi. Про всяк випадок, – думав вiн… – Ручка, у мене красива ручка iз золотим пером. Китайська. Ось що iй подарую…»

Зiбравши рушник, теку й iншi дрiбницi в кульок iз написом «Marlboro», Нiк вийшов iз будиночка. Озирнувся – навкруги було тихо. Пройшов до кручi, повернув праворуч, спустився по сходинках до рiчки, потiм по стежинi через дiрку далi.

Сподiвався побачити Валентина з вудкою в тому ж мiсцi, але його там не було.

Зупинився на мить, огледiвся. Ось та стежина, по якiй вони пiднiмалися до його хвiртки.

Нiк обережно попрямував угору по стежинi. Упiзнавши хвiртку, заспокоiвся. Зайшов у двiр.

Зупинився перед дверима до красивого триповерхового особняка. Усерединi було тихо. Годинник показував чверть на сьому. Було схоже, що всi в будинку спали, i не було нiякого бажання iх будити. Не було бажання, але була необхiднiсть. Стояти пiд дверима i чекати перших уранiшнiх шумiв було ризиковано.

Нiк неголосно постукав. Нiхто не вiдреагував. Вiн постукав голоснiше. Потiм стукав iще декiлька хвилин, неголосно, але наполегливо.

Почувши скрип дерев’яних сходiв, перестав. Кроки завмерли за дверима, i вони прочинились. У отворi Нiк побачив заспане обличчя Валентина.

– Вибачте, заради бога, – заговорив Нiк. – У мене до вас на три хвилини розмова… Я б пiзнiше прийшов, але не можу…

Валентин, придивившись, упiзнав гостя. Вiдчинив дверi.

– Я нездужаю, – признався вiн Нiковi.

Коли вони вже всiлися з чаем за довгим сосновим столом, Нiк дiстав iз кулька електробритву та ручку.

– Це вам i вашiй дружинi… У мене до вас велике прохання. Ви нiкому не говорили про мене?

– Нi, – здивовано вiдповiв Валентин.

– І не потрiбно. Будь ласка. Я не можу вам усього розповiсти, але я потрапив у такi обставини, що менi доведеться на якийсь час поiхати… І я хотiв залишити вам найцiннiше на збереження, тому що бiльше тут нiкого не знаю…

Вiн виклав на стiл кульок.

– Тут грошi, документи. Я вам напишу про всяк випадок адресу дружини – вона зараз у рiднi в Саратовi. Якщо мене довго не буде, примiром, мiсяцiв два, напишiть iм, скажiть, що у вас моi речi… Я зараз адресу дам…

Переписавши iз записника адресу, вiн простягнув ii Валентину, потiм, передумавши, опустив ii в кульок iз речами.

– Так краще, – сказав вiн. – Так не загубиться.