Гра у відрізаний палець

Ще двох Вiктор побачив бiля мiкроавтобуса i «Волги», що сховалися за хвостом Ан-26.

Вийшовши з машини, Вiктор кинув погляд на напис на фюзеляжi лiтака: «Авiалiнii Бiлорусi».

Пiдiйшов до трапа. Двое в масках кивнули йому, як давнi знайомi. Вiн пiднявся, увiйшов до овального дверного отвору лiтака.

Тут же перед ним опинився ще один чоловiк у камуфляжнiй чорнiй масцi з вирiзами для очей. Вiн був невисокого зросту, нижчий за Вiктора. Простягнув руку, потiм кивком голови запропонував iти за ним.

Вони пройшли в хвiст повз добре укрiплений брезентовими пасами вантаж.

Краем ока Вiктор дивився на коробки, ящики, брезентовi валiзи, акуратно розкладенi обабiч проходу.

– Ось, – проводжатий кивнув на чорний брезентовий мiшок, що лежав у кiнцi проходу, на блискавцi. – Вiдкрий! – скомандував вiн спецназiвцевi, що стояв поряд.

Той швидко опустився навпочiпки, розстебнув блискавку сантиметрiв на сiмдесят, розсунув надвое, встав i спрямував досередини промiнь потужного лiхтарика.

Вiктор побачив за каламутним полiетиленом людське обличчя. В повiтрi з’явився iдкий кислий запах.

Спецназiвець поспiшно застебнув блискавку мiшка.

– Це вiн? – запитав Вiктор чоловiка в масцi, що стояв поряд i, схоже, був тут старший.

– За годину буде вiдомо, – вiдповiв той. – Ідiть, тут перебувати небезпечно для здоров’я, – вiн кивнув на вантаж.

Вiктор знову звернув увагу на iдкий кислий запах. Теж подивився з пiдозрою на нутрощi лiтака.

– Хiмiя? – запитав вiн.

– Хiмiя в мiшку, – кивнув той на труп.

 – Рiдкий азот. Тут, скорiше за все, «фiзика».

Вони швидко пройшли назад до трапа, спустилися на землю. Слiдом за ними двое спецназiвцiв винесли мiшок iз трупом, завантажили його в мiкроавтобус.

– А куди вiн мав летiти? – запитав Вiктор.

– Воронеж, Росiя.

Перш нiж сiсти в машину, Вiктор помiтив, як пiд наглядом спецназiвцiв iз «Волги» вибралися трое переляканих льотчикiв. Оглядаючись, вони пiднялися по трапу в свiй лiтак.

«Мазда» виiхала з льотного поля.

Залишилися позаду й вiдчиненi ворота, й освiтлений майданчик перед аеровокзалом. Утома з новою силою навалилася на плечi Вiктора. Немов пiд ii вагою, вiн майже лiг грудьми на кермо, з останнiх сил вдивляючись у безлюдну дорогу. А в головi крутилось одне i те саме запитання, на яке не було сил вiдповiсти: «Навiщо йому потрiбно було приiжджати сюди?» Група захоплення i без нього знала, що робити. Поради у нього нiхто не запитував.