Гра у відрізаний палець

Застебнув ремiнець плечовоi кобури з «тетешкою», з якоi стрiляв досi тiльки в тренувальному тирi. Зверху надiв пiджак.

Очi, що не бачили яскравого свiтла з минулого дня, легко орiентувалися в темрявi вузьких сходiв, по яких Вiктор спускався зi свого восьмого поверху.

Неголосно забурчав мотор машини, засвiтилися фари, i «мазда», об’iжджаючи ями та вибоiни на розбитiй будiвельниками тимчасовiй грунтовiй дорозi, неквапливо поiхала до траси.

Поки Вiктор iхав до Пiвденного моста, мiсто було нерухоме й тихе. Його скуте нiчною здерев’янiлiстю тiло беззахисно стримiло просто неба, наповненого пульсуючим диханням зiрок.

Задзвонив мобiльний, i Георгiй напрочуд бадьорим голосом поцiкавився мiсцезнаходженням Вiктора.

Попереду показалася клумба Севастопольськоi площi. Вiктор зменшив швидкiсть, проiхав навколо цiеi клумби i зупинився бiля бровки на дорозi, що вела в аеропорт. Увiмкнув аварiйку й озирнувся на всi боки. Очiкування побачити ввiмкненi фари машин, якi зреагували на умовний сигнал, не виправдалися.

На площi було, як i ранiше, тихо й темно.

Почекавши хвилину, Вiктор поiхав далi, трохи спантеличений. Проте вже метрiв через триста його обiгнали на хорошiй швидкостi «Волга» та мiкроавтобус, який iшов за нею.

В’iхавши на майданчик перед аеровокзалом, Вiктор зупинився та вимкнув фари. Майданчик, на вiдмiну вiд киiвських вулиць, був непогано освiтлений, та i над козирком самого аеровокзалу синiм неоном свiтилися на тлi нiчного неба великi лiтери «КИЇВ – ЖУЛЯНИ». Зазвичай свiтло пiдкреслюе життя, але тут воно пiдкреслювало тишу, i тиша починала дратувати.

Хилило в сон. У такому станi добре було б щось з’iсти, але з’iсти було нiчого, i для боротьби зi сном залишався тiльки один засiб – сила волi. Але цей засiб цiлком мiг виявитися слабкiшим за силу втоми.

Щоб тримати себе в робочому станi, Вiктор раз у раз дивився на годинник. Час немов сповiльнився, хвилинна стрiлка майже не рухалася. Взагалi нiчого не вiдбувалось, i Вiктор, висунувши голову назовнi, вслухався в тишу.

Вухо вловило ледве чутне клацання якоiсь комахи, шерех трави льотного поля.

Раптом далеко, десь за лiтаками, що виднiлися на полi, спалахнули й тут же згасли двi фари. «Мазда», м’яко з’iжджаючи з трави на бетон i з бетону на траву, оминаючи сигнальнi лампи i якiсь смугастi стовпчики вздовж посадкових смуг i майданчикiв маневрування, пiд’iхала до лiтака, що стояв оддалiк, у самому кiнцi посадковоi смуги. Бiля трапа стояли двое в масках iз короткими «акаемами».