Гра у відрізаний палець

Сама iсторiя з дирижаблем i польотом трупа здалася йому абсолютно божевiльною, просто нереальною. Але, схоже, так усе i сталося насправдi. Тiльки чому це сталося – нiхто не знав, прокуратура вiдмовлялася коментувати, посилаючись на таемницю слiдства, СБУ теж, мовчав i апарат президента, де покiйний працював перед смертю.

Іван Львович з’явився з двома господарськими сумками. Квапливо пройшов у вiтальню, поставив iх на стiл i тут же почав виймати з сумок дбайливо загорнутi у м’який целофан страви: салати, холоднi м’яснi та рибнi закуски, овочi.

– Швидко принеси виделки-ложки i сiдай, поки гаряче! – на одному видиху сказав вiн, не вiдволiкаючись од справи.

Повернувшись iз кухнi, Нiк побачив на столi два великi блюда з масивними свинячими вiдбивними i картоплею-фрi. Над ними здiймалася пара. Закуски теж були розставленi та займали майже всю стiльницю.

Полковник вiдкоркував пляшку «Ахашенi».

– Склянки! – кивнув вiн у бiк кухнi.

Перший тост був знову за удачу, як i першого вечора. Потiм вони мовчки жували, насолоджуючись смачною iжею.

Пiсля другоi склянки смачного грузинського вина Нiк попрохав Івана Львовича про телеграму.

– Якi питання! – сказав на це полковник. – Я, до речi, фотоапарат принiс, хотiв клацнути тебе i твоiм фото послати. І собi теж зробити, якщо ти не проти…

– Звичайно, – погодився Нiк.

Іван Львович дiстав компактну камеру i двiчi клацнув Нiка. Потiм, установивши ii на столi так, аби об’ектив дивився трохи вгору, натиснув на кнопку вповiльненого спуску i швидко перейшов на iнший бiк.

Устиг сiсти поряд iз Нiком, i тут же спрацював спалах, i камера вдоволено «буркнула».

13

Ранок настав для Вiктора ранiше, нiж йому хотiлося. Трель мобiльного телефону, що став для Вiктора кишеньковим будильником, пролунала о восьмiй тридцять. Георгiй дав Вiктору двадцять хвилин на вранiшнiй холодний душ i снiданок.

Пiд здивованим поглядом Ірини, що годувала груддю малу, Вiктор просто з трубкою мобiльного i зi все ще затьмареним поглядом пiшов у ванну.

Потiм iз тiею ж трубкою i мокрою головою перебрався на кухню. Поставив чайник, набрав у каструльку води й опустив туди два яйця. Сiв за стiл i тiльки у цей момент вiдчув силу вранiшнього сонця. Яскраве свiтло, що било iз вiкна, грiло опущенi на стiльницю руки, допомогло пiдбадьоритися.

Якраз проспiвав свою трель мобiльний, i Вiктор уже твердою рукою пiднiс його до вуха.

– Вiзьми ручку i папiр, писатимеш, – сказав невидимий Георгiй.