Гра у відрізаний палець

Погляд зупинився на круглому годиннику над раковиною. Дивне мiсце, але не бiльше. Його справдi нiде було повiсити.

Вийшов у коридорчик. Згадав картинку з «коридорного» монiтора. Картинка починалася з внутрiшнього боку вхiдних дверей на задньому планi. Задер голову догори i побачив у верхньому кутку лiворуч од дверей у кiмнату бiлу коробочку, розмiром з пачку сигарет. Пiдiйшов, зупинився пiд нею. На камеру вона була абсолютно не схожа. Скорiше на датчик пожежноi охорони.

Постоявши кiлька хвилин. Нiк повернувся у вiтальню.

Сiв за стiл; знову взяв ручку, але iнтерес до кросворда пропав.

Вiн вiдчинив вiкно навстiж. Сидiв на канапi. Думав про Таню з Володькою. Вони ж нiчого не знали, взагалi нiчого не знали. Вони чекають iз дня на день телеграми «Приiжджайте, зустрiну, Нiк». Вони ii чекатимуть i завтра, i через тиждень. А потiм? Що вони думатимуть потiм? Як iх повiдомити, що справа затягуеться? Може, тут у санаторii е пошта або телеграф? Але Іван Львович заборонив виходити. Але що важливiше – попередити дружину чи виконувати наказ старого, який досi сам не виконав практично нiяких своiх обiцянок?

Нiк пiдiйшов до вiкна, виглянув.

До найближчого будиночка було метрiв двiстi. Рiдкi дерева, кущi, клумби й жодноi живоi душi. Хiба в такому мiсцi може бути пошта або телеграф? Дуже сумнiвно.

Треба було про це думати ранiше, вранцi, коли вiн розбудив Валентина. Треба було йому залишити лист або текст телеграми та грошi. А може, ще не пiзно?

Звичайно, краще телеграму.

«Не турбуйтеся. Наберiться терпiння. Переiзд вiдсуваеться на мiсяць два. Люблю. Сумую. Нiк».

Нiк дiстав клаптик паперу, записав придуманий текст телеграми i пiшов до дверей.

На порозi рiзко зупинився, зустрiвшись поглядом iз шофером темно-синього «БМВ», що стояв бiля своеi машини навпроти будиночка.

Нiк розгублено подивився навсiбiч.

Навiщо тут машина? Адже полковник говорив щось про обiд, а обiд – це не кiлька бутербродiв, це якийсь час… Година, двi…

Повернувся в дiм.

Нерви не давали можливостi просто сiсти й подумати. Вiн ходив iз кутка в куток, стискаючи в руцi текст телеграми.

Врештi сiв за стiл, i тут же спокiйна розмiрена думка пiдказала: а чому не попросити Івана Львовича вiдправити телеграму?

А дiйсно, чому? Що в цьому такого? Чого хвилюватися?…

Нiк дописав на папiрцi саратовську адресу рiднi й опустив ii в кишеню.

Повернувся до газет. Усе-таки прочитав ту статтю про труп на даху СБУ.