Гра у відрізаний палець

Вiн iще раз iз ледве помiтною заздрiстю в поглядi подивився на молодика за пультом. Той немов доводив своiм виглядом, що навiть така служба в новий час не була «суконною», вiдповiдною до «дерев’яного регламенту».

Монiтори знову показували коридор iз дверима, кухню та кiмнату – цього разу спальню. На кухнi вечеряли двое – хлопець i дiвчина. Хлопця Нiк упiзнав одразу – Сергiй Сахно. Дiвчина була худенька, свiтле кучеряве волосся збiгало до плечей. Розгледiти обличчя уважнiше було важко – технiцi бракувало якостi.

Не можна було сказати – красива вона чи нi, як i не можна було визначити колiр очей на чорно-бiлому монiторi. На столi стояла пляшка вина, в келихи наливала дiвчина, притому наливала хлопцевi бiльше, доливаючи собi кожного разу тiльки декiлька крапель. І пили вони по-рiзному. Хлопець – одразу до дна, дiвчина тiльки пригублювала i ставила келих на мiсце. Вона ж дiстала другу пляшку вина.

Нiк подивився на годинник – чверть на десяту. Згадав про червоне вино, випите пiд час обiду, дивно, але вiн немов i не пив.

У головi – дивна яснiсть, в тiлi – бадьорiсть.

Дiвчина щось сказала Сергiю, i вiн, кивнувши, перейшов у коридор i зник за внутрiшнiми дверима.

– Санвузол поеднаний, – прокоментував це Іван Львович, не вiдволiкаючись од монiторiв.

Дiвчина теж вийшла в коридор, присл?халася. Потiм перейшла в «спальний» монiтор. Дiстала з шафи коробку з-пiд взуття, опустила ii на пiдлогу бiля розiбраного лiжка, зняла кришку. Декiлька хвилин вона стояла навколiшки над розкритою коробкою, потiм знову закрила ii i засунула пiд лiжко.

– Ку-ку! – похмуро мовив Іван Львович.

А дiвчина тим часом перевдяглася в легкий халатик, давши трьом чоловiкам можливiсть оцiнити ii доладну фiгурку. Потiм подивилася на будильник, що стояв на тумбочцi бiля лiжка поряд iз телефоном.

З’явився загорнутий у великий рушник хлопець. Нiк струсонув головою – здивувався, як це вiн пропустив прохiд хлопця по «коридорному» монiтору.

Дiвчина поцiлувала його, грайливо стягнула з його тiла рушник.

Штовхнула його, голого, в лiжко й накрила легкою ковдрою чи товстим простирадлом – на монiторi не розгледiти. З рушником вийшла зi спальнi, заздалегiдь поцiлувавши хлопця.

Вiн розлiгся на спинi, руки завiв за голову. З безглуздою посмiшечкою очiкування втупився в стелю.

А дiвчина, повернувшись у кухню, взяла з пiдвiконня свiй годинник, одягнула на руку, перевiривши час. Було видно, що вона прислухаеться до тишi квартири.