Гра у відрізаний палець

– Ну що? Пора! – мовив Іван Львович, дiстаючи з кишенi мобiльний телефон. Вiн обернувся до Нiка.

– Зараз ти скажеш йому, що пiд лiжком – вибуховий пристрiй. Що ти на нього чекаеш унизу й на всi питання даси вiдповiдь потiм.

Полковник набрав номер i передав мобiльний Нiку.

Нiк побачив на монiторi, як хлопець здивовано глянув на телефонний апарат, який стояв на тумбочцi. Повiльно, мовби знехотя, повернувся на бiк. Зняв трубку.

– Алло! – пролунав хрипкий п’яний голос.

– Сергiй? – Нiк зробив паузу, метушливо пiдбираючи правильнi слова.

– Я.

– У тебе пiд лiжком вибуховий пристрiй, швидко одягайся, я тебе чекаю внизу.

– Що? Хто це? Що за херня!

Нiк побачив на монiторi, як хлопець кинув трубку поряд на лiжко, опустив ноги на килим. На обличчi п’яний спокiй поступився мiсцем нерозумiнню. Вiн нахилився до пiдлоги. Засунув руку пiд лiжко й витягнув коробку з-пiд взуття. Зняв кришку, деякий час розглядав вмiст коробки – на монiторi цього видно не було, тiльки його гола спина.

Нарештi вiн пiднявся, надiв майку, «сiмейнi» труси, джинсовий костюм. Завмер на мить, прислухаючись. Потiм вийшов зi спальнi.

Подальший розвиток подiй був у точностi схожий на американське кiно: вiн забiг на кухню, кiлька разiв ударив дiвчину. Потiм пiдняв ii з пiдлоги, перенiс у спальню, зв’язав руки й ноги ременями, взятими з шафи. Кинув ii на лiжко. Коробку з-пiд взуття засунув на колишне мiсце. Потiм вибiг iз квартири.

– Рушай! – скомандував полковник.

– Куди? – приголомшено запитав Нiк.

Полковник квапливо вiдчинив дверцi, майже виштовхнув Нiка з мiкроавтобуса. Вистрибнув сам. Показав рукою на п’ятиповерхiвку за огорожею дитячого садка.

– Другий парадний, он той. Одразу бiжиш iз ним за будинок до дороги. Ловите приватника й на вокзал. Потяг через пiвгодини.

Нiк перестрибнув через невисоку огорожу, пiдбiг до будинку. Побачив хлопця, що вискочив iз парадного.

– Гей, – крикнув йому. – Сюди!

Вони вибiгли разом до дороги.

– На вокзал?! – напiвзапитав Нiк водiя, що опустив скло в дверцях.

– Сiдайте! – сказав той.

Поки iхали, водiй iз цiкавiстю роздивлявся двох пасажирiв у однакових джинсових костюмах.

Помiтивши iнтерес водiя, Нiк теж оглянув себе, обернувся до Сергiя, i гримаса нерозумiння застигла на його обличчi. Джинсовi костюми були дiйсно однаковi й навiть, здаеться, одного розмiру.