Гра у відрізаний палець

Навiщо це треба було полковниковi? Щоб легше було стати «своiм хлопцем» для Сергiя?

Нiк похитав головою. Озирнувся ще раз на Сергiя – той сидiв, мовчки втупившись у потилицю водiя. Вiн чи то був iще п’яний, чи то такий приголомшений тим, що сталося, що нiяк не мiг отямитися. Слава богу, вiн не помiтив наполегливо-цiкавого погляду водiя.

15

Потяг вiдходив iз дванадцятоi колii, i iм довелося бiгти спочатку по пiдземному переходу, а потiм i вздовж потяга, вiдшукуючи потрiбний вагон.

Нарештi всiлися на нижнiй полицi, перевели подих.

Сергiй уперше зосереджено подивився на Нiка.

– Хто ти такий? – запитав вiн.

– Звуть Нiк, потiм усе поясню.

Сергiй в’яло посмiхнувся й кивнув.

«Що я йому потiм поясню? – роздратовано подумав Нiк. – Що я можу йому пояснити?…»

Вiн замислився, а потяг тим часом сiпнувся i покотився в невiдомiсть. Загальний вагон був напiвпорожнiй i, таким чином, ставав плацкартним.

Товста провiдниця взяла у них квитки.

– Бiлизну брати будете?

Нiк кивнув.

– Заховати що-небудь потрiбно?

– Що? – Нiк пiдвiв на неi здивований погляд.

– Що-що! Вiд митницi! – Вона подивилася на «загальмованого» пасажира як на iдiота.

– Нi, дякую.

– Вашi проблеми, – кинула вона й пiшла далi по вагону.

Через три години, коли обое вони вже спали, потяг рiзко зупинився. У вагонi спалахнуло свiтло, i хтось крикнув хрипким голосом: «Кордон! Пiдготувати паспорти!»

Нiк полiз у кишеню джинсовоi куртки. Витягнув свiй паспорт, пiднiс до очей.

Вiн i не розглянув його до пуття вчора. Пам’ятав тiльки, як отримав вiд Івана Львовича документ i вiдразу заховав у кишеню.

Це був новий росiйський закордонний паспорт. Розкривши, Нiк зi здивуванням побачив свое фото й усi своi справжнi данi – прiзвище, мiсце народження i дату.

Звiдки полковник усе це знав? Може, вiн сам йому розповiв? Нiк спробував згадати iх спiльну вечерю в Душанбе. Вони тодi багато говорили, й Нiк дiйсно розповiдав про себе. Зараз важко було згадати все, що вiн говорив полковниковi.

Вiн же, до того ж, напився тодi. Напився так, що полковник проводжав його додому. Напився вiд образи – адже саме того дня вiн дiстав вiдмову на свiй рапорт про переведення в Росiю.

Поклавши паспорт на стiл, Нiк озирнувся на Сергiя, що спав поруч на сусiднiй нижнiй полицi.

– Гей, – поторсав його Нiк за плече. – Кордон. Прокинься.

Сергiй розплющив очi, тупо моргнув кiлька разiв, дивлячись на Нiка.