Гра у відрізаний палець

Вiн, звичайно, чекав музики. Через кiлька хвилин витягнув касету, поклав на стiйку.

– Забери! Нi бiса у тебе не записано! – крикнув вiн, потiм обернувся i поставив iншу касету.

У барi заспiвав Розенбаум. Пiсня про Афган. «Чорний тюльпан».

«Дуже до речi», – подумав Нiк.

Раптом вiн помiтив, як Сергiй повiльно пiдводиться з-за столу, з ненавистю дивлячись у бiк стiйки.

Вiдчувши пожежу, що наближалася, Нiк одразу кинувся ii гасити.

– Старий, заспокойся, давай вип’емо!

Нiк силомiць усадовив Сергiя на мiсце.

Судячи з того, як легко це йому вдалося, зрозумiв, що «колега» або п’яний, або ще не прийшов до тями пiсля вчорашнього.

Нiк сам сходив до стiйки, узяв касету.

– Виводь його! – неголосно сказав Нiковi бармен.

– Пожерти що-небудь е? – спокiйно запитав його Нiк.

– «Снiкерси»!

Нiк купив чотири «Снiкерси». Повернувся до столу.

– Ти менi щось пояснити обiцяв, – промимрив Сергiй.

– Потiм, коли прийдеш до тями. Ходiмо, скоро потяг. І валiзи вiзьми!

Сергiй знехотя пiдвiвся.

Заховав касету у кишеню куртки. Пiдняв iз пiдлоги двi легкi валiзи i тиняючись попрямував до дверей.

18

Похiд по ресторанах Вiктору практично нiчого не дав. У «Козаку» офiцiанти з ним розмовляли крiзь зуби. Броницького нiхто з них не пам’ятав, хоча Вiктору здалося, що офiцiанти вiдповiли «нi» ще до того, як опустили очi на фотознiмки. У «Млинi» адмiнiстратор подивився на виторг за двадцяте травня й лише похитав головою. Офiцiантка згадала той вечiр, сказавши, що тiльки два столики були зайнятi За одним святкували день народження знайомi повii, за iншим щось вiдзначала компанiя «спортсменiв».

Коли поглянули у витратну книгу кухнi, з’ясувалося, що млинцi з iкрою нiхто того вечора не замовляв.

У ресторанi готелю «Москва» офiцiанти й адмiнiстратор виявилися привiтнiшi. Броницького вони не впiзнали, але це, як один з них i сказав, нiчого не означало, бо того вечора в ресторанi був банкет на сорок осiб. Окрiм банкету, зайнято було ще декiлька столикiв. Млинцi з iкрою було замовлено банкетним столом, але за ним вiдзначалася галаслива рiчниця весiлля, й навряд чи Броницький мiг мати до неi стосунок.

Тепер Вiктор iхав на похорон Броницького. Можна було особливо не поспiшати – тiло пiдвезуть до будинку тiльки об одинадцятiй. Вiн приiде хвилин за двадцять до цього, занесе вдовi куплений букет траурно-бiлих кал i заразом роздивиться: хто прибув на похорон. Найбiльше Вiктор цiкавили зустрiчi з сином i Максимом Івiним.