Гра у відрізаний палець

Старенька, взявши у дiвчини ключ iз брелоком у виглядi важкоi дерев’яноi грушi, накульгуючи на лiву ногу, попрямувала до сходiв.

Чекати довелося хвилин десять. Нарештi дiвчина поклала на стiйку паспорти.

– Приiжджайте ще! – сказала вона замiсть прощання i знов уткнула своi маленькi очi в книжку.

Вийшовши на вулицю, Нiк озирнувся на всi боки. Сергiя нiде не було видно. На лобi виступив холодний пiт.

«Це ж треба бути таким iдiотом! – подумав Нiк. – Я йому сам запропонував почекати! Чорт забирай!»

Вiн пройшов швидким кроком до перехрестя, де залишив Сергiя.

Двi вулицi, що перетинали одна одну пiд прямим кутом, були неприродно безлюднi. Через перехрестя на червоний сигнал свiтлофора проiхала вантажiвка.

На очi Нiку потрапив побутовий будиночок синього кольору, що стояв трохи осторонь вiд дороги. Здалося, що хтось тiльки-но зайшов у його дверi.

Придивившись, Нiк, на свiй подив, прочитав напис над дверима побутового будиночка – «БАР». Не бiльше i не менше.

«Добре хоч, що не ресторан», – подумав вiн.

Зайшов, одчинивши важкi залiзнi дверi.

Усерединi було тьмяно. За iмпровiзованою стiйкою бару стояв лисуватий чолов’яга сумовитого вигляду. За одним iз трьох пластмасових столикiв сидiв Сергiй iз наповненою склянкою. За iншим – iз пляшкою горiлки – двое молодих хлопцiв у робочих комбiнезонах.

Нiк вiдчув у руках тремтiння. Застиг, дивлячись на Сергiя, що спокiйно розвалився в бiлому пластмасовому крiслi. Зрозумiв, що тремтiння виникло ранiше, на перехрестi, а можливо, ще й на порозi готелю, коли вiн не побачив Сергiя.

Сергiй пiдвiв очi.

– Сiдай! – кивнув вiн на вiльне крiсло. – Що вип’еш?

– У тебе що, грошi е? – здивувався Нiк.

– Долари вони беруть, – вiн кивнув на бармена. – У них тут «Приморський портвейн», уявляеш?

– Нi, – похмуро вiдповiв Нiк.

Сергiй дiстав iз нагрудноi кишенi джинсовоi куртки магнiтофонну касету. Разом iз нею – декiлька згорнутих навпiл зелених купюр.

Нiк помiтив, що купюри – дрiбнi: п’ятiрки та по одному долару.

– Постав касету! – попросив Сергiй, пiдiйшовши до бармена. – І двiстi грамiв «Приморського».

Повернувшись, вiн поставив повну склянку портвейну перед Нiком.

У шепiтливiй тишi так званого бару раптом пролунали знайомi Нiку ритмiчнi удари.

Вiн утупився в Сергiя, а той iз блаженною усмiшкою на обличчi повiльно цмулив свiй портвейн.

– Гей, – крикнув бармен. – Тут нi греця немае на твоiй касетi!

– Є, – спокiйно вiдповiв Сергiй. Бармен замовк, прислухався.