Гра у відрізаний палець

А який привiд у Вiктора? Повiдомити, що знайшов три ресторани, в яких двадцятого травня подавали млинцi з iкрою? Про це можна повiдомити й уранцi, а ще краще поки що не повiдомляти, а спочатку поговорити з офiцiантами, показати iм фотографii Броницького.

Вiн зателефонуе Георгiю, коли iз трьох залишиться тiльки один ресторан, в якому Броницький i вечеряв.

17

У Пiнську вони оселилися в маленькому триповерховому готелi. Спали до четвертоi. Потiм устигли пройтися по кiлькох магазинах.

Нiк зi здивуванням побачив на вулицi пiдряд два комiсiйнi магазини.

У повiтрi запахло радянським минулим. Зайшли, купили двi потертi валiзки за смiшнi бiлоруськi грошi. Власне, купував Нiк, а Сергiй дивився на нього, кривлячи губи чи то вiд нерозумiння, чи то вiд природженого iдiотизму.

– Що ти будеш у них ложить? – запитав Сергiй на вулицi.

– Не ложить, а класти.

– А менi пофiг, що ложить, що класти. Ти менi обiцяв щось пояснити.

Нiку став зрозумiлий «гумовий» вираз обличчя свого напарника по втечi.

Сергiй чекав пояснень. Чекав iз вечора з перервами на сон i сонну втому. Тепер вiн уже був бадьорий, i зволiкати з поясненням далi не мало сенсу.

– Добре. – Нiк, зiтхнувши, кивнув. – Ідемо зараз на вокзал, беремо квитки до Бреста. Потiм де-небудь сядемо повечеряти, i я тобi все поясню…

Пропозицiя Сергiя влаштувала, тим паче, що вiн уже неабияк зголоднiв.

Потяг на Брест вiдходив через три години.

По дорозi у готель вони, за наполяганням Нiка, зайшли в аптеку, купили зубнi щiтки, пасту.

Двое молодих коротко стрижених чоловiкiв у однакових джинсових костюмах iз потертими валiзами на безликих сiрих вулицях Пiнська мали вигляд iноземцiв.

– Слухай, нахер нам готель? Ми там нiчого не залишали. – Сергiй зупинився, коли до триповерховоi будiвлi готелю залишалося метрiв сто.

– А паспорти? – запитав Нiк.

Сергiй незадоволено кивнув. Чи то шок минулого вечора вiдключав часом його пам’ять, чи то вiн узагалi був неуважний.

– Хочеш, постiй тут, – запропонував Нiк.

 – Я сам сходжу, заберу документи.

Сергiй охоче погодився.

Молоденька дiвчина лiниво вiдiрвала голову вiд книжки.

– Ключi ви здавали? – запитала вона.

– Так.

– Хвилиночку. Клава! Клава! – крикнула вона у бiк сходiв.

Вiдразу за сходами iз скрипом вiдчинилися дверi, й звiдти виглянула заспана старенька в синьому халатi.

– Пiди в тридцять п’ятий, перевiр, чи все на мiсцi. Особливо рушники та склянки.