Гра у відрізаний палець

– Куди ми далi? – запитав позiхаючи Сергiй.

– Переночуемо тут, завтра в Брест, потiм у Польщу.

Сергiй здивовано втупився в очi Нiку, але схоже, що його бажання спати було куди сильнiше за подив, i, ще раз позiхнувши, вiн заплющив очi.

16

Вiктору не спалось. Вiн сидiв на кухнi, знову при вимкненому свiтлi. Але мiсяць, що заглядав у вiкно на восьмому поверсi, робив видимим навiть пару, що здiймалася над чашкою чаю.

Поряд iз чашкою лежали три аркушi паперу – три меню за двадцяте травня, единi три меню, в яких вiдвiдувачам пропонувалися млинцi з червоною iкрою.

Перед Вiктором у м’якому мiсячному напiвсвiтлi «лежали», як на долонi, три ресторани, де мiг останнiй раз повечеряти вiдставний генерал Броницький. Ресторан «Козак», «Млин» i ресторан готелю «Москва».

Цi меню вiн перечитав, напевно, разiв десять. Спочатку, щоб у черговий раз упевнитися у присутностi млинцiв iз червоною iкрою. Потiм уже просто з цiкавостi до назв страв.

Багато назв йому нi про що не говорили. Потiм його цiкавiсть викликали рестораннi цiни, i вже зовсiм пiд кiнець вiн порiвняв цiни на млинцi з червоною iкрою в рiзних ресторанах. Рiзниця була вражаючою. Думка про те, що одне i те саме може так сильно рiзнитися в цiнi, змусила навiть мотнути головою.

За вiкном пiд мiсячним свiтлом спали застиглi на нiч будiвництва, спало село, що вiдступало пiд натиском мiста.

Спало мiсто.

Годинник показував пiв на третю, але Вiктору спати не хотiлось. У станi тiла i в думках вiдчувалася цiлковита рiвновага, тиша навколишнього свiту передавала йому свiй зосереджений спокiй.

Захотiлося з кимось поговорити. Вiн знову подивився у вiкно, немов сподiвався побачити там ще кого-небудь безсонного цiеi ночi, який-небудь живий вогник. Але недобудованi вежi дивилися на довкiлля порожнiми очницями вiкон, а село було вже далеко, якщо в якому-небудь будиночку й горiло вiконце – його однаково б Вiктор не побачив: тiльки дахи та дерева.

У якусь мить Вiктор ледве не пiдвiвся з-за столу, щоб вийти в коридор, дiстати з кишенi пiджака мобiльний телефон i подзвонити Георгiю. Зупинив його тiльки час – середина ночi, коли всi зазвичай сплять. Щоправда, Георгiю це не заважало самому дзвонити, коли йому заманеться. Але вiн нiколи не дзвонив без приводу.