Гра у відрізаний палець

Тiльки запам’ятай мою пораду: якщо вiдчуеш, що вiн замазаний, домовся про наступну зустрiч i негайно повертайся до Киева.

Чекаючи на квитки, Вiктор не витрачав часу даремно. Вiн викликав свого стажиста. Вiдправив його в ДАІ з’ясувати, хто чергував у будцi на майданi Незалежностi в нiч iз двадцятого на двадцять перше травня. Знайти його та допитати. Дiзнатися: бачив той даiшник що-небудь чи нi.

Коли окрилений новим завданням стажист Занозiн майже бiгом вискочив iз кабiнету, Вiктор розслабився. Опустив у склянку з водою кип’ятильник.

Дiстав баночку з-пiд майонезу з меленою кавою, двi ложечки. Пiдготував i другу склянку з водою, пiсля чого зателефонував майоровi Криську.

– Товаришу майор, зайдiть до мене на каву! – промовив Вiктор у трубку награно-сухим голосом.

– Ну ти знахабнiв! – розсмiявся у вiдповiдь майор. – У тебе хоч цукор е?

– Так точно!

– Добре, iду.

Поки майор iшов по коридору, Вiктор заштовхав свою дорожню сумку з речами пiд стiл – Крисько ще не знав, що лейтенант цього вечора iде в Москву.

21

Нiк сам здивувався живучостi своеi нiмецькоi мови. Нiби i вивчав давно, а на вокзалi Берлiн-Зоопарк зумiв не лише запитати в «iнформацii», коли i звiдки йде потяг на Кобленц, але навiть зрозумiв вiдповiдь довгов’язого хлопця в нудно-синiй унiформi з биркою на грудях, на якiй значилися його iм’я та прiзвище.

– Ну що? – запитав Сергiй Сахно, що стояв iз двома валiзами за три метри вiд довiдковоi будки.

– Друга платформа, третя колiя.

Потяг через пiвгодини.

Повз них прокотив свiй жовтий вiзок прибиральник вокзального смiття, одягнений у вiльний комбiнезон i теж iз биркою на грудях.

Нiк провiв його поглядом. Його охопило вiдчуття легкоi вiдмороженостi – наче був вiн водолазом, опущеним у пiдводне царство, де i свiт був iншим, i риби – небаченими. Ось-ось тi, що нагорi, смикнуть за шланг, по якому повiтря йде, i витягнуть його назад, нагору…

«Нi, вiдразу не витягнуть, – подумав у вiдповiдь на своi вiдчуття Нiк.

 – У кращому разi, через мiсяць-два. А за цi мiсяць-два ще невiдомо, що станеться…»

– Ну що, поперли? – запитав Сахно, втупившись iз посмiшкою в Нiка. – Ти що, перший раз за бугром? Невже у загранку нi разу не посилали?

– У Африцi був, – проговорився Нiк i тут же внутрiшньо зiбрався, напружився, проганяючи вiдчуття водолаза. – Ходiмо, – обернувся вiн до Сахна.

Потяг до Кобленца був сидячим. Звичайна електричка. Тiльки дуже чиста, й сидiння, як канапи.