Гра у відрізаний палець

Вирiшивши потiм подивитися на дирижабль знизу, Вiктор допив каву, пiдiйшов до стiйки, розплатився. Перш нiж вийти, зупинився перед меню, що стояло у виглядi розкритоi книжки. Пробiг його очима i завмер здивований. У меню буфету значилися не лише цукерки, пиво, кава й iншi напоi. Там же пропонувалися вiдбивнi, смажена картопля, курка та млинцi з червоною iкрою.

Здивований, вiн пiдiйшов до бармена.

– Іще що-небудь? – випередив його питанням молодик iз метеликом.

– Вибачте, – Вiктор раптом затнувся.

Йому не хотiлося видавати себе. Вiн злякався, що тiльки-но почне ставити питання – вся пошана, вся чемнiсть бармена випаруються. Адже автоматично Вiктор перейде з розряду клiента в розряд слiдчого.

– У вас е млинцi з iкрою? – запитав пiсля заминки Вiктор.

– Є, – кивнув бармен. – Треба тiльки хвилин п’ять-десять почекати – гаряче менi пiднiмають iз ресторану. Подзвонити?

– Нi-нi, дякую. Мало часу. – Вiктор зiтхнув iз полегшенням. – Іншим разом.

– Приходьте ще, – всмiхнувся бармен.

– Гаразд, – пообiцяв Вiктор.

Униз вiн спустився пiшки. Знову ноги повели його геть вiд автостоянки. Вiн спускався по сходах, якi вели до фонтанiв. Порiвнявся з дирижаблем, пiдiйшов до нього.

Майданчик, над яким витав дирижабль, був обнесений червоними дорожнiми бар’ерчиками. Нижнiй кiнець каната був прив’язаний до великого газового балона.

Поряд на землi лежали ще два такi балони, стягнутi докупи у двох мiсцях брезентовими пасами. Поблизу нiкого не було.

Потоптавшись пiд дирижаблем, Вiктор спустився до фонтанiв, перейшов на iнший бiк майдану.

Озирнувся на дирижабль. З цього боку вiн особливо сильно впадав у вiчi.

Прогулюючись, зупинився поряд зi скляною будочкою ДАІ. Звiдси теж був чудовий краевид.

Із будки вийшов сержант, суворо подивився на Вiктора.

– Вам що тут потрiбно? – запитав вiн невдоволеним голосом.

– Нiчого, просто прогулююся.

Вiктору знову не захотiлося розкриватись i ставити даiшниковi вже виниклi в головi запитання.

Це можна буде зробити й пiзнiше. Навiщо зараз собi настрiй псувати.

«Треба iхати в Москву i якнайшвидше, – подумав вiн. – Якщо несподiвано приперти його до стiнки, вiн, може, i розповiсть усе…»

Уночi, сидячи на кухнi, Вiктор зателефонував Георгiю. Голос у того, на Вiкторiв подив, виявився бадьорий. Думку про поiздку в Москву вiн пiсля недовгоi паузи схвалив.

– Добре, – сказав Георгiй. – Завтра поiдеш на два днi. Квитки привезуть уранцi в райвiддiл.