Добрий ангел смерті

Я, нахилившись, очiкував побачити хоч якiсь обриси тiла, але марно. І запах звiдти, знизу, здiймався солодкий, немов корицею просякнутий.

– Ну шо? – запитав раптом Жора. – Сам полiзеш?

Я зрозумiв, що вiн звертаеться до мене. Обернувся.

– Чому сам? Ми ж домовлялися… – обурився я.

Раптом ззаду на мою голову рiзко опустилося щось важке. Воно накрило мене глухим сачком з темноi непрозороi матерii, нiби я був метеликом. І тут же, немов ловець метеликiв рiзко пiдсiк сачок, я втратив рiвновагу, похитнувся i звалився на теплу нiчну землю, чуючи обережний шепiт чужих голосiв, який вiддалявся.

Коли я прийшов до тями, вже свiтало. Раннi птахи перегукувалися дзвiнкими голосами, це було схоже на ранкову перекличку. Рука моя сама доторкнулася до потилицi, де пальцi намацали загуслу кров. Я пiдвiвся з землi, повiльно й обережно. Озирнувся – одну лопату було встромлено в землю, друга валялася осторонь – видно, нею мене i вдарили. Кишенi було випотрошено i всi грошi – слава богу, не так уже й багато, – природно, були вiдсутнi.

Подумавши про своiх нiчних помiчникiв, я не змiг стримати усмiшки. Уявилось, як вони готувалися знайти якийсь реальний скарб – золото або ще щось, а потiм, за знайомим iз дитинства сюжетом, позбутися третього зайвого i все подiлити навпiл. Так старались, а дiстали у виглядi скарбу тi самi грошi, що я iм i так обiцяв.

Остаточно оговтавшись, я спустився в могилу. Гершович, який лежав на боцi, немов спецiально так лiг, щоб менi було куди поставити ногу. Я взяв пакет iз текою, пiдняв його нагору. Потiм вибрався сам. Взяв вiко труни i, приставивши його вужчий кiнець до нiг, вiдпустив. Вiко зачепилося за шматок недообрубаного кореня i зависло над узголiв’ям. Я взяв лопату i, стукнувши кiлька разiв, змусив вiко зайняти свое мiсце. А потiм iще пiвгодини закопував труну, рiвняв могилку i ставив на мiсце зварний залiзний хрест, пофарбований срiблянкою.

Закiнчивши справу i взявши пакет iз текою в руки, знову звернув увагу на дивний солодкуватий запах – тепер, здавалося, цим запахом просякнув увесь мiй одяг, i пакет випромiнював той самий запах корицi.

Сонце починало пригрiвати. Я подивився насамкiнець на хрест. Треба було вже йти. Скоро тут може хто-небудь з’явитися. Цiкаво, котра година?

Автоматично я зсунув манжету сорочки i подивився на годинник.