Добрий ангел смерті

Був початок шостоi. «Що ж вони годинник не забрали? – подумав я з сумною посмiшкою про своiх помiчникiв. – Чи iх життя навчило тiльки кишенi чистити?»

Я пiшов до кiнцевоi зупинки трамвая. Десь далеко, напевно, на лiсовому вiдрiзку шляху мiж Куренiвкою i Пущею-Водицею вже iхав перший трамвай, брязкаючи, як величезний будильник. Їхав, аби забрати мене додому. Вiдвернути мене вiд загуслоi кровi на потилицi й вiд солодкуватого запаху, що, здавалося, в’iвся в мiй одяг. Запахом, що мав заспокiйливу властивiсть i ще – викликав легку або навiть дещо легковажну посмiшку, яка не залежала вiд сутi роздумiв.

5

Коли я доiхав додому, настiнний годинник на кухнi показував за п’ять сьому. Зупинившись перед дзеркалом у передпокоi, я помiтив, що весь мiй одяг мае потребу в гарному праннi, та й сам я був дуже схожий на бомжа, що ночував на купi глини. Швидко переодягнувся в халат, а одяг замочив у великому тазу. Потiм вирiшив замочити й себе, але вже у ваннi. Набрав гарячоi води i запiрнув так, що вода вихлюпнулась на пiдлогу.

Гаряча вода пробрала жаром до кiсток, i в ключицi приемно заломило – немов у саунi. Потихеньку тiло почало набирати бадьоростi, й голова теж, звiльнившись вiд тихого гудiння, що нагадувало про удар лопатою, запрацювала, вибудовуючи думки в шеренгу по однiй, щоб кожну можна було спокiйно обмiркувати без усякого поспiху.

Нiчний епiзод iз бомжами та розкопуванням могили вже вiдiйшов на заднiй план, у минуле. А попереду, буквально за пiвгодини часу, мене, вiдмитого i свiжого, чекала на кухонному столi тека, заради якоi й було вчинено ризиковану авантюру.

Але будь-яка авантюра здавалася менi доречною в нинiшнiй небезпечний i динамiчний час.

Витершись великим махровим рушником, я, на свiй подив, помiтив, що солодкуватий запах, уперше помiчений мною на Пущанському кладовищi, все ще присутнiй. Я нахилився над тазиком, який стояв на пiдлозi з моiм брудним одягом. Але вiд тазика йшов запах прального порошку, а запах корицi «плавав» десь вище, на рiвнi плечей i обличчя.

«Гаразд, – подумав я.

– Це не найгiрший запах, та й немае такого запаху, який не вивiтрюеться».

Усiвшись за кухонним столом, я розкрив теку. Там лежала пачка списаного дрiбним, уже знайомим менi почерком паперу. Але стан мiй був таким, що вдивлятися в цей найтонший почерк не хотiлося. Хотiлося знайти лист, про який говорив Клим. Я взяв пачку паперу в руку i вiялом перегорнув ii. І дiйсно з пачки вилетiв конверт, удвiчi бiльший, нiж звичайно. Вилетiв i впав на пiдлогу.