Добрий ангел смерті

З конверта я дiстав затертий, чимось схожий на аркуш iз зошита, клапоть паперу з ледь помiтними рядками чорнила, що стало лiловим вiд часу.

Я прочитав його швидко i, ще не усвiдомивши прочитаного, вже вiдчув, що зiткнувся з чимось дiйсно цiкавим i загадковим. Папiр називався «Рапортъ», але по сутi був звичайним доносом. Якийсь ротмiстр Палеев повiдомляв полковниковi Антипову про те, що «рядовой Шевченко, во время своих выходов за Петровское укрепление, часто сидит на песке за барханом и вопреки запрещению что-то пишет, а вчера в этом песке что-то зарыл примерно в трех саженях от старого колодца в сторону моря».

За вiкном уже лилося на землю яскраве сонячне свiтло. Ранок розгорявся, стираючи межу мiж весною та лiтом. Я пив чай, вiдклавши донос, написаний у сiчнi 1851 року, вбiк, i думав: що б таке мiг закопати там, на далекому Мангишлаку, Тарас Григорович. Грошей у нього не було, та й якщо б були – навiщо iх у пiсок закопувати? Нi, не такий вiн був чоловiк, щоб ховати вiд iнших своi копiйки.

Згадалися далекi шкiльнi роки й iсторiя про «захалявну» книжку, в яку солдат Шевченко записував своi вiршi, носячи ii завжди з собою в чоботi. Може, ii вiн i закопав, подалi вiд цiкавих очей донощикiв типу цього ротмiстра Палеева?

«Вiдшукати б ii там, у пiсках, – подумав я i вiдразу уявив собi, який би радiсний шум здiйнявся в Украiнi. – А може, i заплатили б менi за неi кiлька сотень тисяч доларiв або на пожиттеве держзабезпечення взяли б? Адже яка релiквiя?!»

І все-таки цiннiсть цього невiдомого, закопаного в пiсках Мангишлаку предмета була досить умовною, а скорiше за все лише музейною.

Ну, захистили б якiсь ученi кiлька докторських дисертацiй – от i весь результат.

Пiдтягнувши до себе пачку списаного покiйним Гершовичем паперу, я знову перегорнув ii, i раптом перед моiми очима пронiсся аркуш iз явно топографiчним рисунком. Вiдшукавши його, я розглянув накреслену ручкою карту, i тут же мiй iнтерес до неi згас, позаяк пiд рисунком рукою самого Гершовича було приписано: «зрисовано з матерiалiв «Шевченкiвськоi експедицii» на виставцi Лiт-го музею-архiву».

Я зiтхнув i виглянув у вiкно. Сонячний прибiй уже докочувався жовтою хвилею до мого кухонного столу. Я позiхнув i потер очi, що злипалися, – бадьорiсть од гарячоi ванни виявилася короткочасною. Тiло вимагало сну.

6

Пiд вечiр, оговтавшись, я знову сiв за кухонний стiл.