Добрий ангел смерті

А тут такий загадковий «подарунок», кращий за будь-яку головоломку або кросворд!

Я гортав i гортав, як гортають книжку перед тим, як зважитися ii не просто прочитати, а простудiювати з зошитом i ручкою. Промайнула ще одна думка: «Абсолютний патрiот не визнае нi нацiональноi бiльшостi, нi нацiональноi меншини. Його любов до жiнки сильнiша любовi до батькiвщини, тому що жiнка, яка вiдповiдае взаемнiстю, i е символ батькiвщини, iдеал абсолютного патрiота. Захист жiнки, яка вiдповiдае взаемнiстю на любов, i е вищий вияв патрiотизму».

В iншому мiсцi, пiд одним iз вiршiв, був чисто щоденниковий запис: «16 квiтня 1964 року. Зустрiв Львовича в пивнiй навпроти ломбарду. Розповiв йому про пiдготовлений рукопис. Вiн захотiв прочитати – але обiйдеться. Пiсля провокацii в кiнотеатрi навiть його рука здаеться занадто вологою для рукостискання. І потiм ця звичка весь час оглядатися на всi боки».

Я сидiв до пiвночi, потiм склав «книжкову матрьошку» i поставив назад на полицю.

Наступного дня я заiхав до знайомого скульптора, чоловiка, що знав Киiв останнiх тридцяти рокiв майже поiменно.

– Пивна навпроти ломбарду? – перепитав вiн. – Звичайно, там тепер кафе «Русский чай». Нi, вибач, вже не «Русский». Або просто «Чай», або… Там вже все не те, i кругом не тi…

– А ти не знав у той час якого-небудь «Львовича».

Скульптор замислився.

Його двоповерхову майстерню було заповнено громаддям iще необроблених каменiв, макетами, невеликими скульптурами та безлiччю фотографiй, приклеених до стiн, нiби замiсть шпалер.

– Тут е багато хто з тiеi пивницi, але я не пам’ятаю… Львович… Львович… Не думаю, що це хтось iз завсiдникiв компанii. Туди приходило багато «разових», i хоч вони з’являлися досить часто, але «своiми» не стали. Може, це один iз них? Я ще спробую згадати, але не сьогоднi. Потрiбна дуже дощова погода або гроза – тодi вiдмiнно згадуеться…

– Я подзвоню i нагадаю при першiй же грозi, – пообiцяв я на прощання.

Ремонт новоi квартири рухався повiльно i, можна сказати, безглуздо. Знайомi, якi обiцяли допомогти менi пофарбувати стiни, несподiвано пропали, i залишився я один на один зi стiнами i з безлiччю бляшанок матовоi бiлоi фарби. Сам починати фарбувати я боявся, тому i займався рiзним дрiб’язком, вiддиранням клаптiв староi фарби iз труб у ваннiй та iншими дурницями.

Несподiвано зателефонував скульптор.