На нашем сайте вы можете читать онлайн «Пікнік на льоду». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Легкое чтение, Детективы, Современные детективы. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Пікнік на льоду

Автор
Дата выхода
20 июня 2018
Краткое содержание книги Пікнік на льоду, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Пікнік на льоду. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Андрей Курков) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Головний герой роману «Пікнік на льоду» – журналіст Віктор Золотарьов – отримує незвичайне завдання від однієї провідної газети: писати некрологи про відомих впливових людей, які… поки ще живі. Поступово він розуміє, що став учасником серйозної гри якихось тіньових структур, вийти з якої живим практично неможливо…
Пікнік на льоду читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Пікнік на льоду без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Вiктор вибрав мiсце у кутку бару, сiв на м’який i широкий велюровий пуфик перед столиком зi скляною стiльницею. Рука потяглася до важкоi попiльницi, теж iз литого скла. Вiн задумливо покрутив ii.
У барi було тихо.
Пiдiйшов бармен, поставив на столик фiлiжаночку з кавою.
– Ще щось? – запитав вiн.
– Нi. Спасибi. – Вiктор кивнув, потiм пiдвiв голову i пильно подивився на бармена. – Скажiть, будь ласка, а що це за стрiлянина була уранцi?
Бармен стенув плечима.
– Начебто валютну вбили… Очевидно, когось скривдила.
Кава трохи гiрчила, але ii доброчинний вплив Вiктор вiдчув майже вiдразу. Зникло вiдчуття дрожу в пальцях i сповiльнилися якiсь нервовi струми в головi. До Вiктора повернувся спокiй. Вiн зiбрався з думками.
– Нiчого страшного не сталося, – почув вiн власну думку, що звучала настiльки впевнено, що не вiрити iй було неможливо. – Це просто життя. Звичайне життя. Треба просто подзвонити головному й спитати, що робити.
Вiктор допив каву, розрахувався, а тодi пiднявся у свiй номер i потелефонував до Киева.
– У вас зворотний квиток на сьогоднi, – спокiйно сказав Ігор Львович. – Ото й повертайтесь. Продовжите займатися Киевом, а з провiнцiею доки почекаемо…
Вже зайнявши свое мiсце в купе, Вiктор розгорнув куплений на вокзалi свiжий номер «Вечiрнього Харкова». Переглядаючи його, вiн наштовхнувся на роздiл кримiнальноi хронiки, у якому дрiбним кеглем перераховувалися свiжi злочини. Пiд рубрикою «Убивства» Вiктор прочитав: «Учора бiля п’ятоi години вечора у своiй квартирi невiдомi застрелили власного кореспондента «Столичних вiстей» Миколу Агнiвцева».
Вiкторовi стало моторошно. Вiн опустив розкриту газету на колiна. Поiзд зненацька смикнувся i газета впала на пiдлогу.
13
Пiдiймаючись уранцi до себе, Вiктор зiштовхнувся з дiльничним мiлiцiонером.
– Доброго ранку! – зрадiв Сергiй Фiшбейн-Степаненко. – Щось ви блiдий…
– Як Мишко? – запитав Вiктор зацькованим голосом.
– Усе в порядку! – усмiхнувся дiльничний. – Звичайно, нудьгував без хазяiна.
– Красно дякую! – Вiктор спробував удячно всмiхнутися, але усмiшка вийшла хвороблива i кисла. – Я ваш боржник! Може, якось вип’емо по чарцi?
– Спасибi. Не вiдмовлюся, – мiлiцiонер кивнув. – Дзвонiть, адже телефон знаете! І якщо треба буде ще раз доглянути за вашим плеканцем – не соромтеся! Я люблю тварин. Справжнiх, звичайно, а не тих, з якими випадае мати справу по службi…
Мишко зрадiв хазяiну.









