Пікнік на льоду

Будемо сподiватися, що iншi «хрестики» теж не забаряться.

– А як вiн помер? – запитав Вiктор.

– Випав з вiкна шостого поверху. Начебто, мив скло, тiльки чомусь не у себе вдома. До того ж – уночi.

Вони цокнулись i випили.

– Знаеш, – продовжував своi одвертя головний. – Менi вже дзвонили кiлька колег з iнших газет. Заздрять, паскудники! Кажуть, я винайшов новий жанр! – Головний самовдоволено посмiхнувся. – Це, звичайно, твоя заслуга! Але ти в нас засекречений, тому все гарне i погане я братиму на себе! Добре?

Вiктор кивнув, але подумки засмутився, бо не можна було з’явитися у свiтлi прожекторiв нехай хоч i журналiстськоi, але все-таки слави.

Очевидно, головний зауважив щось у поглядi Вiктора.

– Не хвилюйся, колись усi дiзнаються справжне iм’я автора, якщо ти захочеш… А поки для тебе ж краще бути нiкому невiдомою «Групою Товаришiв». За кiлька днiв ти зрозумiеш чому. До речi, не забувай, що треба використовувати всi пiдкресленi факти з тих досье, що ти береш у Федора. Я ж не обрiзаю твоi фiлософськi мiркування, котрi, щиро кажучи, нiякого вiдношення до небiжчикiв не мають…

Вiктор кивнув.

Пригубив каву i гiркуватий смак нагадав раптом про готельний бар у Харковi. Згадався ранок, коли безладна стрiлянина зарано його розбудила.

– Ігоре, – мовив Вiктор, – а що тодi сталося в Харковi?

Головний налив у чарки коньяку, зiтхнув, пiдвiв на Вiктора загальмований, немов зупинений погляд.

– «І боец молодой вдруг понiк головой, – тихо заспiвав вiн. – Комсомольськое сердце пробiто…» Газета зазнала втрат… Це вже сьомий з наших.

Незабаром можна буде зал слави вiдкривати… Але тобi це нi до чого! Менше знаеш – довше живеш!.. – проговорив головний, потiм подивився в очi Вiкторовi i вже зовсiм iншим, якимось утомленим голосом додав. – І це тебе вже не стосуеться. Ти знаеш бiльше за iнших… Гаразд…

Вiктор уже пошкодував про свою цiкавiсть: вся атмосфера маленького свята «тет-а-тет» випарувалася.

18

Листопад пiд кiнець переметнувся вiд глибокоi осенi до такоi ж зими.

Дiти гралися в снiжки. Колюче морозне повiтря залазило за комiр. Машини по дорогах iздили повiльно, немов боялися одна одну, i самi дороги стали набагато вужчi. Усе пiд впливом холоду зменшувалося, вкорочувалося, зiщулювалося. І лише кучугури снiгу на узбiччi росли завдяки працьовитостi i широким лопатам двiрникiв.

Вiктор, поставивши крапку в другому з замовлених Мишком-непiнгвiном «хрестикiв», глянув у вiкно.