На нашем сайте вы можете читать онлайн «Пікнік на льоду». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Легкое чтение, Детективы, Современные детективы. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Пікнік на льоду

Автор
Дата выхода
20 июня 2018
Краткое содержание книги Пікнік на льоду, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Пікнік на льоду. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Андрей Курков) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Головний герой роману «Пікнік на льоду» – журналіст Віктор Золотарьов – отримує незвичайне завдання від однієї провідної газети: писати некрологи про відомих впливових людей, які… поки ще живі. Поступово він розуміє, що став учасником серйозної гри якихось тіньових структур, вийти з якої живим практично неможливо…
Пікнік на льоду читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Пікнік на льоду без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Не було нiякого бажання, та й потреби виходити сьогоднi на вулицю.
Аби порушити тишу квартири, Вiктор умикнув радiоточку, що стояла на холодильнику.
Безтурботний шум парламенту з шипiнням вирвався з динамiка. Вiктор прикрутив гучнiсть. Поставив на вогонь чайник. Подивився на годинник: провечiр, пiв на шосту. Для закiнчення дня зарано, подумав Вiктор.
Пiшов у кiмнату i подзвонив Мишку-непiнгвiну.
– Усе готове! – доповiв вiн йому. – Можеш приiздити.
Мишко приiхав не сам. З ним до квартири ввiйшла маленька дiвчинка з круглими допитливими вiчками.
– Моя дочка, – сказав Мишко. – Не було на кого вдома лишити… Скажи дядьку Вiтi, як тебе звуть! – вiн нахилився до неi, почав розстiбати гудзики маленькоi рудоi шубки.
– Соня, менi вже чотири роки, – проговорила дiвчинка, дивлячися знизу вгору на Вiктора. – А правда, що у вас пiнгвiн живе?
– Ну от, не встигла зайти, а вже… – Мишко зняв з неi шубку, допомiг iй стягнути з нiг чобiтки. – Ну, ходiмо!
Вони зайшли до великоi кiмнати.
– А де пiнгвiн? – знову запитала вона, озираючись довкола.
– Зараз, – сказав Вiктор. – Зараз я його знайду!
Спочатку вiн пiшов на кухню. Принiс Мишковi обидва свiжонаписаних «хрестики». Потiм попрямував у спальню.
– Мишко! – гукнув вiн, зазираючи за темно-зелену канапу.
Мишко стояв на своiй пiдстилцi, на складенiй утрое старiй верблюдячiй ковдрi, уп’явшись у стiну.
– Ти чого? – запитав, похилившись, Вiктор.
Пiнгвiн стояв з розплющеними очима.
– Занедужав, чи що? – подумав Вiктор.
– Що з ним? – запитала Соня, нечутно пiдiйшовши до канапи.
– Мишко, у нас гостi!
Соня пiдiйшла до пiнгвiна i попестила його.
– Ти занедужав? – запитала вона.
Пiнгвiн смикнувся, повернув голову, подивився на дiвчинку.
– Тату! – гукнула Соня. – Вiн повернувся!
Залишивши Соню з пiнгвiном, Вiктор повернувся до великоi кiмнати. Мишко, сидячи у фотелi, дочитував другий некролог. З виразу його обличчя Вiктор зрозумiв, що текст замовнику сподобався.
– Чудово! – сказав Мишко-непiнгвiн.
Вони перейшли до кухнi, де сiли до столу i, поки грiвся чайник, балакали про погоду та iншi неважливi речi. Коли ж чай запарили й розлили по фiлiжанках, Мишко-непiнгвiн простягнув Вiкторовi конверт.
– Гонорар, – сказав вiн. – Незабаром ще замовлення буде. Стривай, пам’ятаеш, ти про Сергiйка Чекалiна писав?
Вiктор кивнув.









