Пікнік на льоду

Зручно розташувавшись, Вiктор поставив на стiл пляшку фiнськоi горiлки i диктофон. Депутат так само хутко поставив зобiч пляшки двi кришталевi чарки.

Говорив депутат легко, не чекаючи на питання. І про свое депутатство, i про дитинство, i про те, як був комсоргом курсу в унiверситетi. А коли у пляшцi засвiтилося денце, вiн похвалився своiми поiздками до Чорнобиля. При цьому, схоже, Чорнобиль позитивно вплинув на його потенцiю, що могли у випадку сумнiвiв пiдтвердити його дружина – учителька приватноi школи, i коханка – спiвачка Нацiональноi опери.

Почоломкавшись на прощання, вони розiйшлися. Враження депутат-письменник залишив у Вiктора дуже живе, може бути навiть занадто живе для некролога. Але в цьому й штука: усякий небiжчик щойно був живий i рядки некролога мають ще берегти його зникоме тепло. Вони не повиннi бути безнадiйно чорними.

Удома Вiктор швидко написав некролог – поставив «хрестик» на депутатi – двi сторiнки теплоi розповiдi про живого i грiшного. Навiть не знадобилося прослухувати диктофонний запис – занадто свiжий був спогад.

Ігор Львович, прочитавши уранцi текст, зрадiв.

– Вищий пiлотаж! – сказав вiн. – Аби лишень чоловiк цiеi оперноi спiвачки промовчав… «За ним може тужити сьогоднi багато жiнок, але ми, пам’ятаючи про них, усе ж вiддамо наше спiвчуття дружинi та ще однiй жiнцi, чий голос, линучи попiд склепiння Нацiональноi опери, звучав для нього, сягаючи слуху кожного». Гарно! Ну ж бо! Вперед!

– Ігоре Львовичу, – звернувся до нього Вiктор, насмiлившись.

 – Менi трохи бракуе iнформацii, а якщо я в кожного сам братиму iнтерв’ю – пiде багато часу. Може, у нас у газетi е якась картотека…

«Головний» посмiхнувся.

– Звичайно, е, – сказав вiн. – Я й сам хотiв тобi запропонувати. У вiддiлi кримiналiстики. Я скажу Федоровi, щоб ти мав доступ!

6

Життя Вiктора самоорганiзувалося, прилаштувавшись до роботи. Вiн докладав усiх зусиль. Добре, що Федiр з вiддiлу кримiналiстики дiлився з Вiктором усiм, що мав. А було в нього багато чого – вiд iмен коханцiв i коханок Дуже Важливих Персон до конкретних грiхопадiнь цих же персон та iнших подiй з iхнього життя.

Коротше, саме в нього Вiктор брав вiдсутнi деталi iхнiх життеписiв, що, як гарнi iндiйськi прянощi, перетворювали «хрестик» iз констатацii сумного факту на страву для гурманiв.

І вiн регулярно клав на стiл «головному» чергову порцiю текстiв. Усе було чудово. У кишенi шелестiли грошi – не дуже великi, але достатнi для цiлком скромних запитiв Вiктора.